Досвід роботи нашої клінічної лікарні підтверджує доцільність тісної співпраці різних фахівців в обстеженні та лікуванні хворих ендометріозом.
Істотне значення має питання організаційного характеру. Де, в якій клініці слід оперувати хворих, що страждають не тільки генітальним, але і екстрагенітальні ендометріозом, зокрема ураженням товстої кишки, коли передбачається резекція стенозированного ділянки кишки з накладенням колостоми або без неї. Безумовно, в добре оснащених хірургічних клініках, які оснащені сучасним реанімаційним відділенням, умови для виконання великих операцій з приводу генітального та екстрагенітального ендометріозу більш сприятливі в порівнянні з гінекологічними клініками. В операції беруть участь гінекологи і хірурги. При необхідності підключається і уролог. Надалі, коли відпадає необхідність у проведенні реанімаційних заходів, хворі переводяться в гінекологічне відділення на доліковування.
Вкрай бажано залучення до операцій одних і тих же фахівців (гінекологів, хірургів, урологів), які спрацювалися, добре розуміють один одного і серйозність стоїть перед ними завдання.
Все ж основну масу хворих повинні спостерігати лікарі жіночих консультацій. Тому фахівці інститутів і клінік зобов'язані проводити лекції, семінари, клінічні розбори хворих ендометріозом і показові операції для лікарів жіночих консультацій. Останніх необхідно ознайомити не тільки з діагностикою і комплексним лікуванням ендометріозу, але і з принципами закріплює і протирецидивної терапії після операцій, раціональним використанням преформованих фізичних і курортних чинників лікування, а також показаннями до диференційованого застосування психофармакологічних засобів (нейролептиків, транквілізаторів, антидепресантів, психостимуляторів, адаптогенів, та ін).
Назріла необхідність організації диспансерного спостереження за хворими ендометріозом на різних етапах (у процесі обстеження та проведення консервативного лікування, після операцій, лікування неврологічних і психоневрологічних наслідків ендометріозу, нормалізації функцій органів і систем, які постраждали в результаті тривалого гормонального лікування). Диспансерне спостереження доцільно організувати при поліклініках медико-санітарних частин, жіночих консультаціях, які є базою медичних вузів країни, поліклініках великих багатопрофільних лікарень та науково-дослідних інститутах акушерства і гінекології.
Заслуговує уваги аналіз важких генералізованих форм ендометріозу, особливо, коли настає стенозування кишки та (або) сечоводів, з'являються важкі неврологічні або психоневрологічні порушення. Важливо у кожному конкретному випадку встановити, коли потрібно було починати цілеспрямоване лікування з приводу ендометріозу, чому це було зроблено із запізненням, коли слід переглянути тактику лікування і поставити питання про операцію. Найчастіше вторинний (обумовлений ендометріозом) запальний процес в області малого тазу помилково приймався за первинний, незважаючи на те, що в однієї половини хворих наступали вагітності, у іншого - мало місце безпліддя при збереженій прохідності маткових труб. Після пологів наставало поліпшення, яке тривало від 6 до 12 міс. Потім захворювання брало колишній характер. Після абортів рецидив передбачуваного аднекситу і перипараметрита наступав раніше, буквально в період чергових і наступних місячних. Цим особливостям, як показує ретроспективний аналіз, не приділялося належної уваги.
Видання методичних рекомендацій, монографій, тематичних збірників робіт по ендометріозу буде сприяти поліпшенню діагностики і результатів лікування захворювання. Проведена на сторінках журналу «Акушерство і гінекологія» в 1980 р. дискусія щодо різних аспектів ендометріозу та VI з'їзд акушерів-гінекологів РРФСР у 1987 р. зіграли важливе позитивне значення і послужили поштовхом до розробки нових аспектів - з'ясування патогенетичної ролі порушень імунного гомеостазу, вдосконалення ендоскопічних методів обстеження, УЗД, розробці методик ощадних операцій, поглибленого вивчення психоневрологічних проявів, використання радонових вод та інших курортних чинників у комплексному лікуванні хворих ендометріозом.
Відомості про клініку та діагностику різних локалізацій ендометріозу з використанням додаткових методів обстеження, викладені в попередніх розділах цієї монографії, в монографії Б. В. Желєзнова, А. Н. Стрижакова «Генітальний ендометріоз» (1984), збірнику «Генітальний ендометріоз» під редакцією К. Ф. Шинкаревой (1980) та інших роботах, допоможуть практичним лікарям поліпшити діагностику захворювання, підвищити результати лікування, скоротити кількість оперативних втручань і зменшити їх обсяг. Все це в кінцевому підсумку буде сприяти реалізації заходів, спрямованих на поліпшення охорони здоров'я народу.
