Диспансеризація - це метод медико-санітарного обслуговування населення, що включає необхідний комплекс оздоровчих соціально-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів з метою збереження та зміцнення здоров'я і працездатності диспансеризуемых контингентів.
Науковою основою диспансеризації є діалектичне розуміння єдності між фактором біологічним і соціальним.
Етична основа диспансеризації - соціалістичний гуманізм, провідний принцип всієї медичної діяльності в соціалістичних країнах.
Історично диспансеризація в нашій країні зазнала кілька періодів розвитку, які характеризувалися підйомом і спадом роботи.
Вперше диспансери в СРСР були створені для боротьби з соціально небезпечними хворобами: туберкульоз, психічні, венеричні захворювання та ін. Ця організаційна форма виявилася ефективною. У зв'язку з цим у 1920 р. на 1-му Всеросійському нараді завідувачів підрозділів губернських здравотделов було вирішено для забезпечення медичної допомоги трудящим, здоров'я яких ослаблене громадянською війною, голодом, поганими санітарними умовами і т. д., надати всім амбулаторіям характер диспансерів.
Рішення про створення диспансерів обговорювалося на V Всеросійському з'їзді здравотделов (1924).
Метод роботи диспансерів почав впроваджуватися в широку лікувальну мережу нашої країни в 1924-1929 рр. В містах стали проводити профілактичні огляди різних контингентів населення, створювати дієтичні їдальні, нічні профілакторії, фізкультурні майданчики і т. д.
Однак у цей час ще дуже істотно відчувалася недостатність лікувально-профілактичної мережі, була слабкою технічна оснащеність медичних установ і т. д., що зумовило ряд серйозних організаційних помилок; дуже велика увага приділялася організації здорового побуту і відпочинку на шкоду службі, покликаної надавати систематичну, висококваліфіковану медичну допомогу хворим людям.
У 1928-1929 рр. була створена нова система єдиного диспансеру. Ця система ставила своїм завданням охопити диспансерним наглядом все трудове населення країни. Основним принципом роботи єдиного диспансеру було обслуговування населення за місцем проживання.
Проте ця форма також не вирішила поставлених завдань, бо кваліфікована медична допомога була зосереджена за місцем проживання, а на великих фабриках і заводах робочий чоловік міг звернутися лише до фельдшера.
Партія засудила практику диспансеризації 1924-1929 рр. Постанови ЦК ВКП(б) «Про медичне обслуговування робітників і селян» від 18/ХІІ 1929 р. ЦК вважав за необхідне докорінно перебудувати всю практичну роботу в галузі охорони здоров'я, більш чітко відображаючи в ній класову пролетарську лінію.
Згідно із зазначеною постановою VII Всеросійський з'їзд здравотделов в 1930 р. узяв курс на організацію переважного обслуговування робітників промислових підприємств. На диспансерний облік стали брати насамперед робітників, які страждають хронічними і тривалими захворюваннями.
Основу групування диспансерних хворих становили тяжкість патології, характер розвитку хвороби, тривалість непрацездатності.
Велика Вітчизняна війна і перші повоєнні роки змінили вимоги до медичного обслуговування населення, і увага до диспансеризації дещо послабився.
У 1954 р. в Ленінграді пройшла Всесоюзна конференція, присвячена профілактиці основних хронічних неінфекційних захворювань та диспансеризації міського і сільського населення.
Підсумком обговорення питань диспансеризації в післявоєнний період стало методичний лист Міністерства охорони здоров'я СРСР (28/1 1954 р.) «Про застосування диспансерного методу обслуговування населення в міських лікарнях та медико-санітарних частинах».
В даний час диспансеризація населення здійснюється за багатьма спеціальностями та згідно з наказами Міністерства охорони здоров'я СРСР вдосконалюється в плані наукових і конструкторських розробок. Про це свідчать накази Міністерства охорони здоров'я СРСР «ПРО проведення наукового експерименту з диспансеризації всього населення» від 2/II 1976 р. і «Про подальші заходи з проведення наукового експерименту з диспансеризації всього населення» від 3/VII 1976 р.
Реалізація цих наказів передбачає озброїти практичну охорону здоров'я конкретними рекомендаціями для виконання Програми КПРС, прийнятій на XXII з'їзді партії, в якій перед радянським охороною здоров'я поставлено завдання до 1980 р. охопити все населення країни диспансерним наглядом.
