Історія розвитку медицини

У 19 столітті при промисловому капіталізмі успіхи природознавства, в першу чергу фізики, хімії, а згодом біології, дозволили збагатити медицину новими методами. Три найбільших відкриття визначили нову епоху в природознавстві і вирішальним чином вплинули і на медицину: «Пізнання взаємної зв'язку процесів, що відбуваються в природі, рушило гігантськими кроками вперед... По-перше, завдяки відкриттю клітини... По-друге, завдяки відкриття закону збереження і перетворення енергії... Нарешті, по-третє, завдяки вперше представленого Ч. Дарвіном зв'язного доказу того, що всі навколишні нас тепер організми виникли в результаті тривалого процесу розвитку» (Ф. Енгельс). Значний вплив на розвиток медицини надало створення вчення про клітинну будову рослин і тварин німецьким вченим Т. Шванном, чеським - Я. Пуркіньє та ін.
Відкриття закону збереження речовин і перетворення енергії [Ломоносов (1748) і Лавуазьє (1773)] - друге велике відкриття, яке сприяло розвитку біології і медицини. На основі цього закону розвиток природознавства швидко рушила вперед, а медицина отримала в свої руки науковий метод, який пояснив багато явища фізіології.
Еволюційне вчення Ч. Дарвіна мало величезне значення для біології та медицини. Дарвін розглядав спадкову мінливість як чинник еволюційного процесу, що створює матеріал для природного добору. Матеріальну трактування спадкова мінливість отримала у світлі даних генетики (див.), що стало доказом правильності ідей дарвінізму. Вчені Росії (В. О. і А. О. Ковалевские, К. А. Тімірязєв та ін) зіграли велику роль у розробці ідей Дарвіна і пропаганді дарвінізму.
Успіхи медицини тісно перепліталися з успіхами природничих наук. У першій половині 19 століття фізіологія вступила на шлях широкого експерименту. Шотландський хірург і фізіолог Ч. Белл, а також чеський вчений В. Прохаска і французький - Ф. Мажанді експериментально встановили, що передні корінці спинномозкових нервів проводять рухові імпульси, а задні - чутливі. Ці відкриття сприяли виникненню експериментальної фізіології. Велике значення мали також численні відкриття німецького вченого В. Мюллера, який вивчав будову і функції органів почуттів, залоз внутрішньої секреції, складу крові і лімфи. Експериментальний метод з успіхом застосовували і багато учні В. Мюллера: І. Либеркюн, К. Людвіг, Р. Вирхов, Р. Гельмгольц та інші. Широко використовуючи фізіологічний експеримент, французький вчений К. Бернар вивчав фізіологію судинної, травної та нервової систем. Пошкодженням дна IV шлуночка мозку К. Бернар вперше (1849) експериментально отримав у тварини цукрове мочеизнурение («цукровий укол» К. Бернара). Це свідчило про те, що в довгастому мозку розташовані центри, що регулюють вуглеводний обмін організму. З появою робіт російських дослідників, в першу чергу В. М. Сеченова, С. П. Боткіна та В. П. Павлова, вперше були матеріалістично розкрито та з'ясовано закони діяльності центральної нервової системи і всього організму в цілому. Матеріалістичне, наукове тлумачення психічних явищ - мислення і свідомості - було дано в роботі В. М. Сєченова «Рефлекси головного мозку» (1863). Основні принципи матеріалістичної фізіології В. М. Сєченова сформульовані ним наступним чином: «Всі акти свідомого і несвідомого життя суть рефлекси»; «організм без зовнішньої середи, що підтримує його існування, неможливий; тому в наукове визначення організму повинна входити і середовище, що впливає на нього». Дослідження російських вчених справили глибокий вплив на розвиток медицини.