Історія розвитку медицини

Розвиток патологічної анатомії як методу дослідження в 19 столітті призвело до боротьби двох напрямків - гуморального (від лат. humor - рідина) і клітинного. Представник першого - віденський патолог К. Рокитанский причиною хворобливих явищ вважав зміни у складі соків людського організму. Німецький патолог Р. Вирхов у своїй книзі «Целлюлярная патологія» (1858) доводив, що джерелом захворювання є ненормальна діяльність клітин («вся патологія є патологія клітини»). Заслугою Вирхова було додаток вчення про клітину до вивчення хвороб. Однак клітинної патології Вирхова переоцінювалася роль клітин, і сутність хвороби зводилася тільки до поразки певних клітин; тим самим заперечувалося єдність організму і значення центральної нервової системи. Російські вчені (В. М. Сєченов, Н. І. Пирогов, С. П. Боткін і ін) критикували клітинну патологію Вирхова, протиставляючи їй ідею єдності організму та середовища та провідної ролі в ньому (як у здоровому, так і у хворому стані) центральної нервової системи. На основі створеної В. М. Сєченовим теорії нервизма розвивалися клінічні школи і успішно працювали такі видатні лікарі, як С. П. Боткін, Р. А. Захар'їн, В. А. Манассеин, В. П. Зразків, А. А. Остроумов, М. В. Яновський та ін.
Школа російських невропатологів внесла значний вклад не тільки в клінічну неврологію, але й у вивчення питань анатомії і фізіології нервової системи (А. Я. Кожевников, В. М. Бехтерев). Нозологічну точку зору психіатрії, що зробила великий вплив на клініку, обґрунтували російські психіатри Ст. X. Кандинський і С. С. Корсаков.
На початку 19 століття почали застосовувати фізичні методи дослідження хворого - перкусію, запропоновану віденським лікарем Ауэнбруггером ще в 1761 р., і аускультацію (французький лікар Лаэннек, 1819), систематичну термометрію в клініці (Траубе, 1850-1852). Методи діагностики в 19 столітті розширилися за рахунок введення в практику приладів, заснованих на вивченні фізичних і хімічних явищ. Значним етапом у розвитку медицини було відкриття в 1895 р. німецьким вченим В. К. Рентгеном Х-променів та практичне застосування їх для діагностики і терапії. Отримали застосування вимірювання кров'яного тиску, бронхоскопія, електрокардіографія, мікроскопічне вивчення формених елементів крові та ін. Виникають фізико-хімічні теорії, що пояснюють відбуваються в організмі процеси (Лібіх, Дюбуа-Реймон).
Хірургія в 19 столітті ознаменувалася низкою великих досягнень; Н. І. Пирогов розробив основи нової дисципліни - топографічної (хірургічної) анатомії.
Праці російських хірургів Н. Ст. Скліфосовського, П. І. Дьяконова і ін. внесли значний внесок у розробку проблем асептики, антисептики, невідкладної хірургії, хірургічного лікування багатьох захворювань.
Найважливішою подією в медицині у другій половині 19 століття, пов'язаним з розвитком мікробіології, було встановлення французьким ученим Л. Пастером, німецьким Р. Кохом та ін. ролі мікробів у виникненні інфекційних захворювань. Були відкриті збудники сибірської виразки, поворотного тифу, амебної дизентерії, черевного тифу, туберкульозу, чуми, холери та інших, розроблені методи лікування і попередження ряду інфекційних хвороб (в 1881 р. Пастером створена вакцина проти сибірської виразки і в 1885 р. проведені їм перші щеплення проти сказу).
Початок вірусології покладено дослідженнями вітчизняного вченого Д. І. Іванівського, вивчив і описав «мозаїчну хворобу тютюну» (1892). Праці В. І. Мечникова за фагоцитозу та імунітету заклали основи імунології.
Великі успіхи зробила і гігієна. Зростання в 19 столітті великих міст, великих промислових центрів, їх антисанітарний стан ставили під загрозу життя і здоров'я населення. У зв'язку з виникаючими запитами з'явилися наукові дослідження в області гігієни і санітарії. Німецький вчений М. Петтенкофер застосував експериментальні методи дослідження, що дали гігієни наукову базу. Російські вчені Ф. Ф. Ерісман, А. П. Доброславин та ін., розвиваючи напрям, створене Петтенкофером, заснували руську школу гігієністів, для якої характерне вивчення соціальних факторів, що обумовлюють здоров'я або розвиток хвороби.
Розвиток органічної хімії призвело до початку другої половини 19 століття до виникнення хімії синтетичних лікарських препаратів, а синтезування в 1909 р. німецьким вченим П. Ерліхом противосифилитического кошти - сальварсана - поклало початок сучасної хіміотерапії. Найбільшим досягненням стало відкриття антибіотиків (Флеммінг, 1929), що стали могутньою зброєю в боротьбі з багатьма інфекційними хворобами.
У біохімії та генетики починаючи з 50-х років 20 століття зроблені найбільші відкриття - розшифровка генетичного коду, механізмів передачі спадкових властивостей, перший лабораторний синтез білка (інсуліну), ферменту (рибонуклеазы) і багато іншого.