Хронічний нефрит розвивається після перенесеного гострого нефриту при прогресуючому перебігу захворювання. Можливий розвиток хронічного нефриту без попереднього гострого початку як результат латентно протікає, малосимптомного гострого нефриту.
Етіологічні фактори хронічного і гострого нефриту аналогічні. Істотна роль у розвитку хронічного нефриту належить реактивності організму і аутоімунних порушень. Пошкоджені клітини уражених органів хворих стають чужорідним антигеном, що викликають утворення аутоантитіл, що підтримує хронічне протягом нефриту. Несприятливі умови праці і побуту та наявність вогнищевої інфекції (хронічний тонзиліт, отит, аднексит та ін) сприяють переходу гострого нефриту в хронічну форму.
Для хронічного нефриту характерно переважне ураження клубочків. Анатомічні зміни в нирках залежать від форми хронічного нефриту. Поряд зі зморщеними клубочками можна виявити клубочки з ознаками, характерними для гострого нефриту, а в епітелії канальців-дистрофічні зміни.
Хронічний нефрит, як і гострий, проявляється набряками, гіпертонією і змінами сечі. Виділяють чотири основні форми перебігу хронічного нефриту.
1. Підгострий злоякісний нефрит характеризується стійкою гіпертонією, завзятими набряками, збільшенням холестерину крові, зниженням уд. ваги сечі і порушенням азотвиділяючої функції нирок з виходом в уремія (див.), що приводить до смерті.
2. Хронічний нефрит нефротичного типу характеризується вираженими набряками, значною протеїнурією і цилиндрурией всіх видів. У крові відзначається зниження кількості загального білка (до 4 - 5 г %), збільшення холестерину крові (до 600 мг% і вище). Функція нирок зберігається тривалий час (до 2-6 років), а потім розвивається ниркова недостатність; смерть від уремії.
3. Хронічний нефрит змішаного типу характеризується наполегливими набряками, високим артеріальним тиском і через кілька років розвитком хронічної уремії.
4. Хронічний нефрит гіпертонічного типу характеризується змінами з боку серцево-судинної системи: підвищення артеріального тиску, повторні носові кровотечі, судинні спазми, погіршення зору, можливий розвиток серцевої астми. Зміни в сечі незначні - помірна мікрогематурія і протеїнурія. В подальшому розвивається картина хронічної уремії.
Діагноз хронічного нефриту простий при наявності гострого нефриту в анамнезі і характерних симптомів хвороби. У випадках, коли виражені лише окремі симптоми або відсутній зв'язок з гострим нефритом, необхідно проводити диференціальну діагностику з іншими ураженнями нирок.
На відміну від гіпертонічної хвороби, при гіпертонічному типі хронічного нефриту - зміни в сечі передують артеріальної гіпертонії, гіпертрофія серця менш виражена, рідше виникають гіпертонічні кризи і менш інтенсивно розвивається атеросклероз. При диференціації з хронічним пієлонефритом має значення переважання в осаді сечі еритроцитів над лейкоцитами при хронічному нефриті.
Нефротическую (набряково-альбуминурическую) форму хронічного нефриту слід диференціювати з нефротичним синдромом (див.). При хронічному нефриті поряд з нефротичним синдромом завжди є ознаки запального ураження нирок у вигляді помірної гематурії, зниження функції нирок і тенденція до підвищення артеріального тиску. Результатом хронічного нефриту є вторинне зморщування нирок з розвитком хронічної ниркової недостатності та уремії.
У вагітних необхідно диференціювати нефрит і нефропатию. Слід враховувати при цьому, що нефропатія вагітних (див.) спостерігається у другій половині вагітності. При важкому перебігу нефриту у вагітних можуть бути передчасні пологи, внутрішньоутробна смерть плоду, білі інфаркти в плаценті і передчасна її відшарування. Випадки вкрай тяжкого перебігу нефриту у вагітних є показанням до переривання вагітності.
Основою профілактики хронічного нефриту є своєчасне правильне лікування гострого нефриту і усунення осередкової інфекції. При задовільному загальному стані, відсутність високих цифр артеріального тиску і виражених явищ недостатності функції нирок хворим показано санаторне лікування в теплу пору року на курортах Туркменії, Киргизії, Узбекистану і Південного берега Криму.
Лікування. Дієта при хронічному нефриті повинна бути багатою вітамінами, з обмеженням солі і рідини, при набряках і гіпертонії. При нефротичному типі хронічного нефриту з збереженої азотвиділяючої функцією нирок (уд. вага сечі не нижче 1020) дієта повинна містити більші кількості білка (150-200 г на день). З ліків показано застосування кортикостероїдів (під контролем лікаря) або резохин по 0,25 г два рази на день, а потім один раз в день протягом декількох місяців. При набряках - гіпотіазид по 25-50 мг на день з одночасним прийомом 2-4 г на день хлориду калію.
Лікування гіпертонічного типу хронічного нефриту проводиться як при гіпертонічній хворобі (див.). Лікування уремії - див. Уремія.
