Однак у 60-ті роки питання про лікарську таємницю було порушено знову. Заговорили про те, що в умовах радянської дійсності він нібито втратив свою гостроту, що лікарська таємниця потрібна тільки в капіталістичних державах, так як вона використовується насамперед для огорожі інтересів буржуазії...
Неважко бачити, що одна проблема тут підмінялася іншого. Особливості лікарської таємниці в різних соціальних формацій - це одне, а необхідність такої таємниці в соціалістичній державі - зовсім інше. Між іншим, саме в радянському суспільстві, більш ніж де б то не було, повинні охоронятися інтереси кожної особистості, її честь і гідність.
Питання про лікарську таємницю був детально обговорений і отримав правильну інтерпретацію в 16-ї статті Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про охорону здоров'я, що вступили в дію з 1 липня 1970 року: «Лікарі та інші медичні працівники не мають права розголошувати стали їм відомими у силу виконання професійних обов'язків відомості про хворобу, інтимну та сімейну сторони життя хворого. У випадках, коли цього вимагають інтереси охорони здоров'я оточуючих та громадської безпеки, керівники закладів охорони здоров'я зобов'язані повідомляти органам охорони здоров'я, а також слідчим і судовим органам, за їх вимогою, відомості про хвороби громадян». На дотримання лікарської таємниці зазначено також у постанові ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Основні напрямки розвитку охорони здоров'я населення і перебудови охорони здоров'я СРСР у дванадцятій п'ятирічці і на період до 2000 року» (1987).
У багатьох зарубіжних країнах питання про лікарську таємницю вирішується приблизно так само. У Франції, наприклад, зобов'язані зберігати таємницю лікарі, священики, адвокати, нотаріуси, судові виконавці. У поняття лікарської таємниці включаються не тільки медичні факти, але й відомості про минуле хворого або його родини. Але, як і у нас, лікар зобов'язаний давати інформацію про інфекційних, венеричних, професійних хворобах, нещасних випадках, кримінальних абортах, а також повідомляти відомості про хворих, якими цікавляться юридичні органи.
В розмовах з нашими медичними працівниками ми часто переконувалися ст. тому, що у них немає чіткого уявлення, на кого поширюється обов'язок зберігати лікарську таємницю. Дійсно, тільки чи лікар зобов'язаний це робити? Або ж це відноситься і до медичним сестрам, фельдшерам, реєстраторам, санітаркам, прибиральницям та іншому обслуговуючому персоналу медичних установ, фармацевтам?
Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про охорону здоров'я не вказують, що таємницю повинен зберігати тільки лікар. Значить, цей обов'язок поширюється на всіх працівників медичних установ, до яких відомості про хворих потрапляють тим чи іншим шляхом.
Може бути виключення з цього правила? В Основах законодавства про охорону здоров'я дано відповідь і на це питання: «Керівники закладів охорони здоров'я зобов'язані повідомляти відомості про хвороби громадян органам охорони здоров'я у випадках, коли цього вимагають інтереси охорони здоров'я населення, а також слідчим і судовим органам на їх вимогу».
Керівники установи зобов'язані повідомляти слідчим і судовим органам необхідні відомості і у випадках отруєнь, вбивств, самогубств, нанесення тілесних ушкоджень, кримінальних абортів.
До чого може призвести легковажне ставлення до лікарської таємниці, можна бачити на прикладах, взятих з практики.
