У звичайних, звичних для даного суспільства умовах життя і виховання дитини ці впливи не помічаються нами і нам починає здаватися, що формування особистості дитини обумовлено в першу чергу «природним» розвитком. У тих рідкісних випадках, коли обставини або чужа воля різко ламають звичайні умови життя дитини, маскування зривається і проявляється сила цих зовнішніх впливів.
Зараз відомо понад 30 перевірених і досліджених випадків виховання дітей похитившими їх звірами (вовками, ведмедями, леопардом і ін). І характерно, що діти, які провели перші роки свого життя в «звіриному» обстановці, не тільки перейняли звички своїх «опікунів»-звірів, але і виявилися абсолютно нездатними до подальшого повноцінного людського розвитку. Так, вихована вовчицею індійська дівчинка Камала, знайдена у семи-восьмирічному віці і прожила потім під спеціальним наглядом в дитячому притулку до сімнадцяти років (коли вона померла), за весь час навчання вивчила 45 слів (за перші 4 роки лише 6 слів), навчилася вертикальною ходою, але тільки в спокійному стані (при хвилюванні і поспіху бігла на четвереньках), і досягла розумового розвитку приблизно трирічної дитини. Інші діти, підібрані в звіриних лігвах, виживали після повернення їх у суспільство людей менш тривалі терміни і майже зовсім не виявляли здібності до розвитку мови і людського мислення. Нам здається можливим погодитися з проф. Б. Ф. Поршневим, який вважає, що мозок цих дітей як би витратив себе на складне пристосування до незвичайним звіриним умов існування і вже виявився нездатним до нормального людського розвитку.
Інший приклад. В пресі США у 1951-1953 роках були поміщені повідомлення і знімки маленьких дітей Бубба і Кеті Тонгей. Батько їх у гонитві за наживою і сенсацією став вчити своїх дітей плавати з грудного віку. Жертвуючи їх нормальним фізичним і психічним розвитком, він домігся того, що вже в місячному віці вони пропливали під водою близько 6 м, у віці двох років щодня пропливали за 8 км, а через пару років могли проплисти 30 км, стрибати у воду зі зв'язаними кінцівками і зав'язаними очима з висоти 10 м і виконувати ряд інших вправ, недоступних навіть першокласним дорослим плавцям. Не зупиняючись тут на моральній оцінці такого «виховання», вже наведеної радянської пресою, ми хотіли на цьому жахливому прикладі показати, як пластичний дитячий організм і його нервово-психічні функції. Адже для своїх експериментів Тонгей не відбирав яких-небудь особливо пристосованих до плавання дітей, а взяв те, що йому випадково дісталося в руки, тобто своїх власних сина і дочку.
Таких прикладів самого різноманітного характеру можна було б навести безліч, але і двох вищевказаних нам здається достатньо, щоб показати, які величезні можливості криються у впливі на виховання дитини і середовища.
Можливості, якими володіють батьки та вихователі у формуванні та закріпленні у дитини певних особливостей, залежать не тільки від величезної пластичності його нервової системи, але і від того, що лише в ранньому дитинстві ми можемо на свій розсуд створювати «соціальні умови життя дитини: створювати потрібну нам обстановку, при якій позитивним підкріпленням (задоволенням, похвалою, нагородою) підтримуються і закріплюються бажані нам прояви дитини, а негативним підкріпленням (неприємністю, осудженням, покаранням) гальмуються небажані вчинки.
Кажучи про методи попередження і викорінення неврозів у дітей, ми майже не будемо зупинятися на ролі режиму дня, особистої гігієни, фізкультури та ін. не тому, що вони не мають суттєвого значення для зміцнення нервової системи дитини, а лише тому, що ці питання неодноразово висвітлювалися в пресі і відомі більшості батьків.
Багато чого з того, що ми будемо надалі викладати, ще не загальновизнано, що вимагає перевірки і уточнення, та в першу чергу в практиці вихователів і батьків. Наша мета - змусити вихователів і батьків задуматися над цими питаннями, а може бути, і критично переосмислити деякі традиційні погляди на методи виховання дітей.
