При интрадермореакции виявляється наявність гіперчутливості організму до певного подразника. Специфічна гіперчутливість буває двох типів - негайна і уповільнена. Циркулюючі в крові антитіла нейтралізують надходять антигени. Характерною рисою з'єднання антитіло - антиген є немедленность і специфічність цієї реакції. Останнє проявляється і в організмі. Одними з перших, описали гіперчутливість організму при введенні різних речовин, були Г. П. Цукрів і Т. Сміт (цит. але Н. В. Петрову, 1968).
Внутрішньошкірне введення алергену викликає швидку реакцію гіперчутливості негайного типу. Введення інших алергенів - антигенів не призводить до гострої гіперемії, набряку і т. д. Подібна реакція обумовлена зв'язком антигену з антитілом, вона проявляється швидко і досягає максимуму через 15-30 хвилин. Набряк серозного характеру зникає через декілька годин.
Існує й інша відповідна реакція підвищеної чутливості на введення антигену - гіперчутливість уповільненого типу. Подібна реакція не залежить від наявності в крові антитіл. Интрадермореакция при цьому проявляється не раніше 6-8 годин з моменту ін'єкції антигену. Нарешті, при гіперчутливості уповільненого типу розвивається інфільтрація, що зберігається тривалий час (до 8 годин) та складається у своїй основі з лімфоцитів і моноцитів. Як і всякі імунологічні реакції, описана вище відрізняється високим ступенем специфічності.
Головним механізмом гіперчутливості уповільненого типу (Р. В. Петров, 1968) є сенсибілізовані лімфоїдні клітини. Спосіб зв'язку цих клітин з антигеном точно невідомий, однак ясно, що взаємодія не залежить від антитіл. Відбувається своєрідне зміна лімфоїдних клітин, призводять до того, що вони стають здатними специфічно взаємодіяти з викликав цю сенсибілізацію антигеном. При такого роду взаємодії лімфоїдні клітини гинуть, а виділилися при цьому ферменти руйнують антиген.
При интрадермореакции, що проводиться нами у пацієнтів (228 чоловіків і такого ж числа жінок), максимум ефекту відзначався через 24 години. Позитивна реакція відзначена у 55женщин (24,1%), причому у 33 (45%) з них різко позитивна, негативна - у 139 (61%) і сумнівна - у 34 (14,9%)- У чоловіків внутрішньошкірна проба була позитивною в 13 спостереженнях (5,7%), причому 8 з них різко позитивною; негативною - у 157 (68,9%) і сумнівною - у 58 (25,4%).
Великий відсоток сумнівних результатів пояснюється тим, що часто буває важко вирішити питання про діаметрі розеоли, коли вона не має округлої форми. За нашими даними, реакція виявлялася не раніше 6-8 годин з моменту введення антигену.
На підставі сказаного вище можна думати, що у випадках безплідного шлюбу (відносну безплідність) виникають складні процеси сенсибілізації, що призводять, мабуть, поряд з наявністю специфічних антитіл (немає підстави заперечувати це) до появи сенсибілізованих клітин лімфоїдного типу (лімфоцити, моноцити). У той же час присутність антитіл при наявності відносного безпліддя не слід, мабуть, переоцінювати з етіологічної точки зору. Вони можуть бути лише своєрідним індикатором (Franklin, Dukes, 1964). Він сигналізує, що в організмі протікає ряд процесів імунного характеру, які не є специфічно відповідальними за наявність стерильності. Можливо, що різні антигени сперміїв і викликають відповідні відповідні імунологічні реакції.
При використанні интрадермореакции Papasov і Entshew (1963) при обстеженні групи пацієнтів з відносним безпліддям встановили наявність позитивної реакції у-27,7% жінок. Окремі автори подібного роду патологічні зміни виявляли в 20% спостережень і значно частіше. За даними Bocci і Natarbobertolo (1956), з 25 жінок, які перебувають у шлюбі з відносним безпліддям, у 5 лише интрадермореакция давала позитивну реакцію при негативних інших пробах (микроагглютинация, реакція Курцрока-Міллера).
