З нагоди хвороби голови доктор оселився в його будинку. Вдень працював в лікарні, вночі сидів з хворим Лычковым, немов на чергуванні. Чого тільки не робив: сам з пальця хворого брав кров і вивчав під мікроскопом, хвилина в хвилину давав ліки. Голова кашляв з кров'ю. Всі думали, у нього «сухоти», а доктор твердив своє: «Крупозне запалення легенів».
- Треба б горілочку з перцем всередину прийняти,- радили «знавці». А доктор велів Варі горілкою-то рушник змочувати та груди хворого обгортати. Та все йому було діло. І як голова спав, що їв... Вислухає його, обкладе гірчичниками, а то накаже банки на груди поставити... І так кожен день. Цілих півтора місяця, поки голова не одужав.
- Ну і Мітрій Микитович! Такого лікаря в Москві не знайдеш,- говорили старожили.- А що стосовно голови, то побачимо, який він, діло покаже.
Але дивитися на голови було колись. Справ виявилося безліч. Вдача у голови виявився твердий, і в роботі він нікому спуску не давав.
Спочатку пороптали, правда, небагато. Навпростець сказати побоювалися - боляче гарячий новий голова. Але в перший же рік колгосп перевиконав план майже за всіма показниками.
Всі хвалили Лычкова. Тільки один Дмитро Микитович був незадоволений і навіть на районному колгоспному зборах сказав:
- Ви, товаришу голова, про тварин бажаєте піклуватися, а от про людей - немає...
- Доведіть! - розлютився голова.
- Доведу! В полях страда, а трактористам на стані ніде помити руки, не кажучи вже про душу, не налагоджено і громадське харчування...
- На кухарів у нас грошей немає.
- А повинні бути!
Як не хотів голова вжити гроші на колгоспний парник, але доктор зумів довести своє. Ще й вчену базу підвів, розповів про академіка Павлова. «Покращуючи зовнішнє середовище,- говорив Павлов,- ми змінюємо на краще і організм людини...»
Що поробиш з таким доктором? Довелося голові погодитися...
В цю осінь колгоспу не пощастило. Раптом захолодало, почалися проливні дощі, бурею телефонні стовпи повалило, затопило картоплесховище. Здулася і розлилася річка...
Роботи у доктора Любомудрова додалося. Вночі чи вранці йому доводилося йти на край села до хворих.
Одного разу, коли він повертався додому, подув холодний вітер, і, як на гріх, доктор промочив ноги...
Вранці розбудили голови. Із швидкою, сбивающейся мови односельців Роман Ілліч зрозумів тільки одне: з доктором Митрием Нікітічем сталося недобре...
Голова нашвидку одягнувся і попрямував до будинку Любомудрова. Той нерухомо лежав на ліжку. Його обличчя було червоним, пересохлі губи, руки нерухомо лежали на ковдрі.
Коли виміряли температуру, то виявилося, що у хворого мало не сорок градусів... Пославши когось на край села за сестрою Варварою, Роман Ілліч приклав вухо до грудей хворого і, почувши хрипи, вирішив, що гірчичники не зашкодять. У нього самого були колись хрипи в грудях, і доктор ставив гірчичники. Незабаром в кімнату вбігла краснощекая Варя.
- Кепські наші справи,- сказав голова.- Викликати б лікарів по телефону, так зв'язку немає. А везти не можна, бездоріжжя. Поки давайте лікувати самі...
- Так не можна, Роман Ілліч,- сказала Варя суворо.- Треба подивитися хворого і подумати.
- Довго ти ще будеш думати?
Почервоніла Варя від цих слів, але, глянувши на нерухомо лежав доктора, вмить забула образу. Прокипятила шприц і швидко, як цього її навчав доктор Любомудров, вприснула йому потрібну дозу антибіотиків. Потім закутала хворого тепліше, накривши зверху ще й овчинним кожухом...
