Робота їх управляється рефлекторно при одночасному участю нервової системи і залоз внутрішньої секреції (головним чином, гіпофіза, щитовидної залози, надниркових залоз). Наприклад, якщо людина вип'є за раз літр води, через 30 хв починається підвищене виділення сечі, в результаті чого ці «надлишки» виводяться з організму. Як «дізнаються» нирки про надходження зайвої води? Виявляється, що випита вода всмоктується в кров, а звідти надходить у тканини. Тут знаходяться спеціальні високочутливі сприймають нервові прилади, так звані осморецептори. Зміна вмісту води в тканинах викликає їх збудження, внаслідок чого у головний мозок надходять за відходить від них нервовим волокнам відповідні сигнали про збільшення вмісту води. У відповідь на них головний мозок гальмує роботу гіпофіза, який виробляє гормон (АДГ *), під впливом якого нирка всмоктує воду. Тоді, зрозуміло, підвищується кількість виділюваної сечі і, таким чином, виводиться зайва рідина. Коли кількість води в тканинах стане нормальним, завдяки тим же осморецепторам, головний мозок отримує відповідну інформацію і посилає в гіпофіз імпульси, які спонукають його до більш посиленою вироблення цього гормону; внаслідок всмоктування води в нирках знову посилюється. Так відновлюється водний баланс.
Аналогічний механізм діє, наприклад, і при регулюванні концентрації кухонної солі в крові. Через нирки у складі 100 л фільтрату крові за добу проходить 270 г кухонної солі, з них 267 г всмоктуються назад під впливом спеціального гормону наднирників і тільки 3 р виводиться з сечею. При порушенні сольового балансу також вступає в дію нейрогуморальний механізм, керуючий роботою нирок і, таким чином, відновлюється рівновага. Зате, при порушеннях діяльності залоз внутрішньої секреції можуть відбуватися серйозні розлади функцій нирок. Так, при захворюваннях гіпофізу, що супроводжуються зниженням утворення гормону, що впливає на всмоктування води (АДГ), розвивається так званий нецукровий діабет, при якому виділення сечі збільшується в 10 разів порівняно з нормою і досягає 15 л за добу!
Нирки виконують видільну функцію, але і виробляють гормони ренін і депрессин **, регулюють кров'яний тиск. В даний час припускають, що стійке підвищення кров'яного тиску - гіпертонія, що виникає при деяких захворюваннях нирок, пояснюється порушенням їх гормональних функцій.
З усього, що ми розповіли, легко зрозуміти, ч нирки є життєво важливим органом. Видалення обох нирок або припинення їх функцій в результаті важкого захворювання неминуче веде до смерті. Смерть відбувається в цих випадках в результаті отруєння організму тими речовинами, які зазвичай виводяться з сечею, а при вимиканні нирок накопичуються в крові.
Сучасна медицина володіє складними апаратами, які називаються штучними нирках? Їх підключають до кровоносній системі хворої... глибокими ураженнями нирок; у цьому апараті здійснюється фільтрація крові і видалення речовин, що підлягають виведенню з організму. У ряді випадків застосування штучної нирки рятує цих важких хворих.
Сучасна медицина володіє складними апаратами, які називаються штучними нирками. Їх підключають до кровоносній системі хворої з глибокими ураженнями нирок; у цьому апараті відбувається фільтрація крові і видалення речовин, що підлягають виведенню з організму. Іноді застосування штучної нирки рятує цих важких хворих.
Успіхи сучасної хірургії дозволяють у даний час досить широко застосовувати операцію пересадки нирки. При цьому замість загиблої або безнадійно хворий нирки приживляють здорову нирку, отриману від іншої людини. Найкращий результат дає пересадка органу від однояйцевого близнюка. А. Фриз вважає, що з усіх операцій з трансплантації різних органів - найбільш важливою для порятунку життя є пересадка нирки. За даними цього автора, «... з 1953 року по 1 січня 1972 року було пересаджено 8 тисяч 256 нирок, і приблизно 4 тисячі з них все ще «функціонують»***. У нашій країні вперше операції пересадки нирки були зроблені акад. Б. В. Петровським і мали сприятливий результат.
* АДГ - антидіуретичний гормон.
** Існування цього гормону визнається ще не всіма вченими.
*** А. Фриз. Межі трансплантації; ж. «За кордоном», № 32, 4-10/VI1I 1972, стор 28.
