Раз жінка, згідно біблії, засуджена богом до вічних родових муках, то, кажуть сучасні церковники, неприпустимо застосування будь-яких засобів, які позбавили б її від болісного родового акту. «Встановивши нерозривність шлюбу,- говорить Б. Рассел,- церква намагається зробити все, щоб єдино здійсненне форма статевого життя була пов'язана з дуже малою часткою насолоди і неабиякою часткою страждання. Ось звідки ворожнеча до застосування протизаплідних засобів».
Біблійні ж заповіді визначають ставлення християнської церкви і до венеричних захворювань. Згідно з поглядами християнської церкви, на профілактику венеричних захворювань повинно бути накладено вето (заборону), так як божественна справедливість вимагає того, щоб грішники зазнали належного відплати, щоб покарання поширилося на їх дружин і дітей.
До цього часу православна церква відзначає свято обрізання господнього (1 січня). «Як сповнились вісім днів,- йдеться в євангелії від Луки,коли мали обрізати немовлят, дали йому ім'я Ісус». Спотворюючи справжні причини походження цього обряду, деякі служителі сучасної християнської церкви і особливо єврейські рабини намагаються довести необхідність збереження даного обряду медичними, гігієнічними міркуваннями. Вони доводять, що обрізані статеві органи нібито менше всього схильні до венеричних захворювань.
У боротьбі проти подібних релігійних пережитків важливу роль відіграє знання причин і шляхів виникнення даного обряду.
У первіснообщинному суспільстві, де відсутня писемність, для визначення приналежності людини до роду і племені часто застосовувався обряд обрізання або надрізання деяких зовнішніх органів (вуха, губи тощо).
Великий вплив на поширення цього обряду надав і культ жертвоприношень. Каліцтво органів розмноження у деяких первісних народів розглядалося як вища форма жертвоприношення богові.
Якщо на перших порах обряд обрізання в основному поширювався на немовлят, то в подальшому він був поширений і на більш дорослих. Це пояснювалося тим, що маленькі діти подібної операції часто не переносили. Обряд почали приурочувати до часу переходу від дитинства до юності - він символізував дорослішання людини.
Біблія поцяткована поруч заповідей, які нібито дано людям богом. Ці заповіді говорять про методи лікування і розпізнавання прокази, пухлин, лишаїв і т. д. Згідно біблії, вони були повідомлені (викарбувані на скрижалях) богом Мойсею на горі Синай. «І сказав господь до Мойсея та до Аарона, говорячи: коли у когось з'явиться на шкірі тіла його напухлина, або лишай, або біла пляма, і буде на шкурі тіла його зробиться ніби болячка прокази, то повинно привести його до для священика Аарона або одного з синів його, священиків».
З появою нариву або пухлини на тілі хворого його рекомендується ізолювати від здорового на 7 днів. Якщо це не допоможе, то термін ізоляції рекомендується продовжити ще на 7 днів і т. д.
Сучасне духовенство намагається модернізувати ці біблійні догми і витлумачити одне з положень наукової медицини (необхідність ізоляції інфекційних хворих від здорових) в релігійному дусі. Таким чином, воно намагається довести ідейну, духовну спадкоємність біблії і сучасної наукової медицини.
Заповідь біблії про необхідність ізоляції заразних хворих є не чим іншим, як простим запозиченням надбань народної медицини того періоду, коли створювалася біблія.
Біблійні поради про необхідність спалювання одягу хворих, ретельному обмиванні тіла, про видалення волосся з тіла хворого і поведінки жінки під час і після пологів, під час і після місячних і т. д. також відображають досягнення народної медицини того часу. Тільки цим можна пояснити деяку обґрунтованість і відносну доцільність так званих медичних і гігієнічних заповідей біблії, на які люблять посилатися сучасні служителі церкви, прагнучи виправдати і підняти біблію і довести її божественне походження.
Отже, все мудре і доцільне в біблії є результатом мудрості народних мас, а не божественного провидіння і творіння.
