Слід розрізняти звільнення з ініціативи адміністрації та за особистим бажанням працівника. Радянське трудове законодавство обмежує підстави, за яких працівник може бути звільнений з роботи. Згідно з трудовим законодавством, адміністрація установи може звільнити робітника або службовця без його згоди лише у випадках, прямо зазначених у законі і лише за згодою місцевого комітету профспілки. Звільнення з будь-яких інших підстав, крім зазначених у законі, є неправомірним, і в цьому випадку він підлягає відновленню на роботі.
Кодексом законів про працю передбачено звільнення за непридатністю. Таке звільнення відрізняється від звільнення за невиконання працівником своїх трудових обов'язків без поважних причин. Звільнення за непридатністю передбачає наявність таких обставин, коли в процесі роботи того чи іншого працівника виявляється, що він непридатний до виконання покладених на нього обов'язків у зв'язку з відсутністю необхідної кваліфікації або достатньої працездатності.
У своїй заяві в місцевий комітет профспілки про санкції на звільнення адміністрація зобов'язана навести докази, що підтверджують необхідність звільнення працівника за непридатністю.
Звільнення внаслідок систематичного невиконання працівником трудових обов'язків передбачено пунктом «г» статті 47 Кодексу законів про працю. Цей пункт передбачає звільнення за невиконання трудових обов'язків, за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, але тільки в тому випадку, якщо ці порушення працівник допускає без поважних причин і притому систематично.
Пленум Верховного Суду СРСР зазначив, що звільнення працівника за пунктом «г» статті 47 Кодексу законів про працю може бути зроблене лише в тому разі, якщо невиконання обов'язків, покладених на працівника за трудовим договором, прийняло систематичний характер і застосовуються до нього заходи дисциплінарного впливу не дали належних результатів. Отже, для того щоб звільнити медичного працівника за пунктом «г» статті 47 Кодексу законів про працю, необхідно, щоб до видання наказу про звільнення на нього було накладено дисциплінарні стягнення за невиконання обов'язків по службі або порушення правил внутрішнього трудового розпорядку.
Слід також мати на увазі, що при звільненні за пунктом «г» статті 47 Кодексу законів про працю можна враховувати лише дисциплінарні стягнення, накладені на працівника і не втратили своєї сили після закінчення річного строку, після якого працівник вважається таким, що не піддавався дисциплінарному стягненню.
Не можна звільнити працівника за пунктом «г» статті 47 за невиконання розпорядження адміністрації, що не відноситься до його трудових обов'язків, а також з мотивів порушення трудової дисципліни, якщо це порушення було викликано відсутністю у працівника достатньої працездатності або кваліфікації.
Якщо працівник не з'являється на роботу більше 4 міс. підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, то адміністрація має право його звільнити.
При тимчасовій втраті працездатності після вагітності і пологів звільнення допускається у разі невідвідування роботи протягом 2 міс. понад встановленого терміну відпустки по вагітності та пологах.
Працівник, який вчинив прогул без поважної причини, може бути звільнений за пунктом «е» статті 47 Кодексу законів про працю. В даний час прогулом без поважної причини вважається неявка на роботу протягом цілого робочого дня або поява на роботі в нетверезому стані. Природно, що при звільненні за прогул без поважної причини адміністрація зобов'язана зажадати від працівника пояснення причини прогулу, тільки визнавши цю причину неповажною, може прийняти рішення про його звільнення.
За рішенням адміністрації в залежності від тих чи інших обставин звільнення працівника, який вчинив прогул, може бути замінено накладення будь-якого дисциплінарного стягнення або передачею справи про прогул на розгляд товариського суду.
Звільнення з роботи за ініціативою працівника в даний час передбачено статтею 46 Кодексу закону про працю і Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 квітня 1956 р. Цей Указ, як і стаття 46, передбачає, що працівник, який бажає звільнитися за власним бажанням, зобов'язаний попередити про це адміністрацію установи за 2 тижні.
Правила внутрішнього трудового розпорядку для закладів охорони здоров'я, затверджені міністром охорони здоров'я СРСР, погоджені з ЦК профспілки медичних працівників, передбачають, що після двотижневого строку адміністрація не має права затримувати виробництво розрахунку і звільнення з роботи осіб, які бажають звільнитися за власним бажанням.
При звільненні з роботи адміністрація зобов'язана записати в трудову книжку працівника причини звільнення у відповідності з формулюванням чинного законодавства або посиланням на відповідну статтю Кодексу законів про працю, на підставі якої працівник звільнений. В цей же день адміністрація зобов'язана провести з працівником розрахунок.
Неправильне формулювання звільнення, не відповідає Кодексу законів про працю або не відповідає фактичним обставинам справи, працівник має право оскаржити в установленому порядку. У тих випадках, коли працівник доведе, що неправильне формулювання перешкоджала надходженню його на іншу роботу, суд може, але позовом працівника присудити установі виплатити йому зарплату за дні вимушеного прогулу, але не більш ніж за 20 робочих днів.
