Висновок

Хіба така армія могла б в самий важкий період відступу здобути безсмертну перемогу в Бородінському бою? Адже всім світом визнано, що саме така перемога «.. .перемога моральна, та, яка переконує супротивника в моральному перевагу свого ворога і в своєму безсиллі, була здобула росіянами під Бородіним. .. Прямим наслідком Бородінської битви було безпричинне втечу Наполеона з Москви, повернення по старій Смоленській дорозі, погибель пятисоттысячного навали, і загибель наполеонівської Франції, на яку в перший раз під Бородіним була накладена рука найсильнішого духом супротивника».¹
У судженнях і висновках багатьох істориків не враховується головне - характер народної війни, висока моральна сила і патріотизм армії і всього народу, те, що з неперевершеною художньою майстерністю, образно виражено великим письменником Л. Н. Товстим: «... дубина народної війни піднялася всією своєю грозною і величною силою і, не питаючи нічиїх смаків і правил... не розбираючи нічого, піднімалася, опускалася і гвоздила французів доти, поки не загинуло все нашестя».²
Ця моральна сила мала вирішальне значення не лише в безпосередніх воєнних діях і в розгромі ворога, вона наклала свій відбиток на всю діяльність фронту і тилу.
Лікарів у російській армії, звісно, не вистачало для своєчасного і високоякісного лікування поранених і хворих. Особливо бракувало їх на ряді важливих ділянок. Але, по-перше, достатньої кількості лікарів не було ні в одній війні. По-друге, велику допомогу лікарям надавали шкільні фельдшера, загін яких становив не менше 4000 чоловік. А по своїй підготовці російські шкільні фельдшера перевершували багатьох французьких хірургів, що і зазначалося сучасниками. Доктор Буттац, інспектор варшавських госпіталів, писав 2 травня 1813 р., що «французькі лікарі так погані, що не можуть зрівнятися з іншими нашими російськими фельдшерами, які набагато вправнішим їх у своїх знаннях».³
Нарешті, і це найголовніше, вирішальну роль грало не стільки кількість, скільки якість. Знання і досвід російських лікарів і всього медичного персоналу, їх самовідданість і високий патріотизм долали будь-які труднощі і робили чудеса.
Коли не вистачало людей, ліжок і медикаментів, допомога медичній службі приходило населення, весь народ, від простого селянина до патріота-поміщика.
Самі поранені і хворі вояки виявляли безприкладне терпіння, мужність і взаємодопомога.
М. В. Кутузов писав: «.. .хвала російською, терпінням і ранами избавившим вітчизну свою від ярма инопленного і затвердив славу праотців своїх безсмертної слави гідними справами».⁴
Прорахунки в матеріальному і медичному забезпеченні військ, казнокрадство і бездушність царських чиновників виправлялися і восполнялись турботою про рядових воїнів самого головнокомандувача і його найближчих соратників.
Навіть у найважчий період війни М. І. Кутузов знаходив час стежити за задоволенням всіх потреб поранених у шпиталях і при найменшому сигналі негайно вживав заходів. Так було, наприклад, відносно пристрою в Рязані поранених офіцерів. М. В. Кутузов писав рязанському губернатору: «З чутливим співчуттям увазі я стогонів жертв цих, віддалених від мене і живуть з вашим высокородием в одному місті».⁵
В одному з наказів головнокомандувача йдеться:
«Вжити діяльну старання і всю попечительность на поправлення здоров'я складаються при полицях слабких нижніх чинів...»⁶
Дуже яскраво характеризують турботу про хворих воїнів і такі рядки в одному з наказів П. І. Багратіона:
«.. .медицинским чиновникам вселити, що посаду їх не в одному лікування складається, але вміти розташувати хворих за родом їх недуг, зберігати охайність в білизна, чистоту в покоях, готувати їжу кожному за якістю хвороби, одним словом мати про них справжнє батьківське піклування...»
* * *