Мікроклімат (див.) житлових приміщень повинен бути сприятливим для людини в різні сезони року і відповідати так званій зоні комфорту (див.) у всіх кліматичних районах нашої країни. Крім того, для зменшення втрат тепла радіацією необхідно, щоб температура огороджень (у тому числі зовнішніх стін) та статі не була нижче температури повітря в приміщенні: допустимим вважається перепад температури не більше 3°.
Створення сприятливих умов мікроклімату в опалювальний період насамперед залежить від прийнятої системи опалення (див.). Існують дві основні системи опалення: місцева та центральна.
При місцевій системі опалювальні прилади (печі різної конструкції, в тому числі газові та електричні) забезпечують опалення однієї, двох, але не більше трьох суміжних кімнат.
При центральному опаленні однією системою можна обігрівати всю квартиру, поверх, будівля або кілька будинків. Великі котельні і теплоелектроцентралі забезпечують теплом цілі райони і навіть міста. Найбільш відповідає гігієнічним вимогам водяне опалення застосовується останнім часом променисте опалення. При променистому опаленні обігрів приміщень здійснюється випромінюванням тепла від нагрітих поверхонь, розташованих в стінах, під підлогою і на стелі. Основною гігієнічною вимогою до опалення є рівномірність та постійність мікрокліматичних умов, що відповідають тепловому комфорту, а також можливість регулювати параметри мікроклімату. Температура поверхні нагрівальних приладів не повинна бути вище 80° при водяному опаленні, так як при більш високій температурі може настати пригорання і суха перегонка пилу у повітря приміщень будуть надходити неприємні запахи.
Для підтримки чистоти повітря і забезпечення сприятливого мікроклімату житла повинно мати природну і штучну вентиляцію (див.). Природна вентиляція здійснюється через отвори в стінах за рахунок різниці в тиску зовнішнього і внутрішнього повітря. Для посилення природного провітрювання помешкання повинні обов'язково влаштовуватися кватирки або фрамуги, в багатоповерхових упорядкованих будинках - штучна вентиляція квартир. При цьому приплив свіжого повітря в приміщення найчастіше відбувається природним шляхом, а витяжка здійснюється по вентиляційних каналах.
Звукоізоляція житла повинна забезпечувати максимально можливе зниження рівня шуму (див.), що проникає в приміщення, так як під впливом шуму у людини порушується сон, виникають втома, головні болі, не забезпечуються умови для відпочинку і занять і т. д. У СРСР були розроблені і затверджені санітарні норми допустимого рівня шуму у житлі: у відповідності з цими нормами рівень шуму у житлі вдень не повинен перевищувати 40 дБ, а в нічний час - 30 дБ. Заходи по звукоізоляції житла полягають у доцільною їх плануванні, в підвищенні звукоізолюючої здатності огорожі і конструкцій, в дотриманні всіх необхідних правил встановлення санітарно-технічного та інженерного обладнання, яке може бути джерелом шуму.
Велике значення має дотримання санітарних вимог при експлуатації житла: підтримання чистоти в приміщеннях, своєчасне видалення покидьків, регулярне провітрювання приміщень, прання і сушіння білизни в спеціальних приміщеннях і т. д.
Будівництво та експлуатація сільських осель має свою специфіку, обумовлену особливостями сільської місцевості (будинку на одну сім'ю, децентралізоване водопостачання, відсутність каналізації, присадибні ділянки та ін). Однак основні принципи і гігієнічні норми для сільських осель ті ж, що і для міських. В останні роки все більш широке поширення знаходить будівництво сільських населених місць за спеціальними проектами, які передбачають будівництво багатоповерхових будинків з комунальними зручностями (водогін, каналізація та ін), що ще більше зменшує різницю між міськими і сільськими оселями.
