У методичному листі Міністерства охорони здоров'я СРСР (1964 р., с. 13) рекомендується застосування вітаміну Д по 50 000 МО 1 раз на день щодня протягом 12 днів. Така ж доза рекомендована і в останньому методичному листі «Профілактика і лікування рахіту» Міністерства охорони здоров'я УРСР (1972 р., с. 8). Запропоновані методи широко застосовуються педіатрами в різних республіках країни. Однак аналіз нашого матеріалу, що включає 3170 спостережень за дітьми, показав, що найчастіше при такій ударній профілактики відзначається найбільша небезпека виникнення Д-вітамінної інтоксикації. Ймовірність ризику особливо зростає в південних областях Казахстану і Середньої Азії, де надмірна ультрафіолетова радіація, мабуть, значно знижує потребу організму в даному препараті і підвищує чутливість дитячого організму до токсичним властивостям вітаміну Д. Це підтверджується тим, що вітамінна інтоксикація від невеликих сумарних доз препарату (від 600 000 до 1 000 000 МО) при ударному методі на півдні республіки (р. Алма-Ата) виникала у 3 рази частіше, ніж у Північному Казахстані (р. Петропавловськ). Отже, перегляд існуючих методів специфічної профілактики рахіту (особливо ударних) необхідний не тільки для південних областей Казахської РСР, але і для помірних широт.
Дози вітаміну Д, від яких розвинулася інтоксикація, залежали від клімато-географічних зон. Так, у р. Петропавловську середня сумарна доза вітаміну Д2 становила 5 010 000 ME ±50 130, у південних широтах (р. Алма-Ата) - приблизно на 30 % нижче. Наведені дані також вказують на те, що кліматогеографічні особливості південних широт привертають до виникнення Д-гіпервітамінозу. Обумовлено це не тільки підвищеною ультрафіолетовою радіацією, але і більш тривалим перебуванням дітей на свіжому повітрі в умовах півдня.
Чимале значення мають і особливості харчування дітей. Так, на півдні республіки більшу частину року діти отримують різні фрукти, овочі, а також свіжі соки, тоді як на півночі Казахстану вибір цих продуктів обмежений в асортименті і терміни. Це, ймовірно, також має значення в неоднаковою потреби дітей у вітаміні Д у різних клімато-географічних умовах нашої країни.
Слід зазначити, що Д-вітамінна інтоксикація частіше виникали у дітей, які отримували вітамін Д з профілактичною метою (у 67). При квітучому рахіті, коли ступінь дефіциту в препараті у дитини велика, передозування значно рідше приводили до розвитку D-вітамінної інтоксикації, що узгоджується з більш ранніми дослідженнями (Пляскова, 1969). Крім того, виявлена певна сезонність гіпервітамінозу Д, найчастіше (60%) він виникав у весняно-літній період. Наведені дані свідчать про неоднакову потреби у вітаміні Д в різні сезони року, що необхідно враховувати при проведенні раціональної профілактики рахіту. В період активного сонця (весна - літо) слід знижувати рекомендовані профілактичні дози вітаміну Д на 30-50%. У першу чергу це стосується південних областей республіки.
Відомо, що клімат високогір'я відрізняється підвищеною ультрафіолетовою радіацією (особливо південних схилів). Тому в таких умовах можливий розвиток Д-вітамінної інтоксикації від сумарних доз препарату, близьких до профілактичним. В якості прикладу наводимо наступне спостереження.
