Лікування холери переважно патогенетичне, спрямоване на відновлення порушеного в організмі хворого водно-сольового балансу. Регідратаційна терапія прирівнюється до реанімаційних заходів і проводиться в обсязі, відповідному втрати води і солей. Хворим вводять внутрішньовенно струминно (надалі крапельно) сольовий розчин№ 1 (5:4 :1), містить 5 г хлориду натрію, 4 г гідрокарбонату натрію (сода) і 1 г хлориду калію на 1 л дистильованої або, краще, бідистильованої апірогенної води.
Кількість введеного сольового розчину в залежності від ступеня зневоднення організму і стану хворого коливається від 10 до 20 - 30 л та більше на курс лікування (3 - 4 дні).
При необхідності (гіперкаліємія) використовують розчин № 2 (6 : 4), що містить 6 г хлориду натрію й 4 г гідрокарбонату натрію. Ці розчини вводять у разі важкого та середньотяжкого перебігу холери. При легкій формі захворювання водно-сольові розчини призначають всередину.
Широко застосовують в комплексі з патогенетичними засобами антибіотики -тетрациклін, олететрин, еритроміцин, левоміцетин. Тетрациклін призначають в таблетках по 300 000 ОД 4 рази на добу протягом
5 днів; левоміцетин - по 0,5 г 4 рази на день протягом 5 днів.
Хворий холерою потребує хорошого догляду, зігріванні, кисні, рясному питво, йому призначають індивідуальний сестринський пост.
Лікування
Лікування при холері проводять з урахуванням особливостей патогенезу і клінічної картини захворювання; воно включає комплекс етіотропних, патогенетичних і симптоматичних засобів. Р. П. Руднєвим (1945) сформульовані основні завдання раціонального патогенетичного лікування, які зводяться до наступного: боротьба із зневодненням, обессоливанием, гіпопротеїнемією, порушеннями обміну речовин та іншими наслідками токсикозу, зокрема з ацидозом.
В останній час знайшла широке застосування антибіотикотерапія при холері. Не втратили свого значення і сульфаніламідні препарати (сульгин, сульфадимезин та ін). Останні призначають по 1 г 5-7 разів на добу протягом 7-10 днів. Лікування антибіотиками, сульфаніламідами не виключає, що виправдали себе засобів патогенетичної терапії, а також використання фага. З антибіотиків виявилися ефективними тетрациклін, стрептоміцин, сигмамицин, олететрин, левоміцетин. Тетрациклін призначають в таблетках по 200 000 ОД 4 рази на добу, а при неможливості введення препарату через рот (блювоти) внутрішньом'язово вводять його в 1% розчині новокаїну 4 рази на добу по 200 000 ОД. Таблетки олететрина дають хворому по 250 000 Е Д 4 рази на добу. При тяжкому стані хворого використовують сигмамицин внутрішньом'язово по 100 мг 3-4 рази на добу. При поліпшенні стану хворого (припинення блювоти) лікування можна продовжити олететрином. Тривалість лікування антибіотиками залежить від перебігу захворювання, але не менше 7 діб. Лікування антибіотиками може супроводжуватися побічними алергічними реакціями, що вимагає застосування десенсибілізуючих засобів (димедрол, дипразин, супрастин, хлористий кальцій). Одночасно з антибіотиками призначають вітаміни групи В (В1, В2, В6), вітаміни С і PP.
Успіх лікування хворого на холеру залежить не тільки від раннього та раціонального застосування комплексу лікарських засобів, але і від постійного визначення чутливості збудників до запроваджених антибіотиків, бактериофагу і сульфаніламідів. При потребі вдаються до зміни одного препарату іншим, зміни способу введення, підбору відповідних доз з урахуванням стану хворого, періоду хвороби та переносимості препаратів.
Холерний бактеріофаг краще призначати в перші години захворювання через рот (25 мл) щодня протягом трьох днів. Через рот бактеріофаг призначають з рівним об'ємом 2% розчину питної соди.
Засоби патогенетичної терапії для боротьби із зневодненням, обессоливанием і явищами токсикозу застосовують негайно після госпіталізації хворого. Широко застосовують внутрішньовенні вливання попередньо підігрітих (до 40 - 42°) ізотонічного (0,85%) і гіпертонічного (10%) розчинів хлористого натрію, фізіологічного розчину типу Рінгера. Ізотонічний і розчини Рінгера призначають у кількості до 2-2,5 л на вливання і повторюють кілька разів в добу. Одночасно вводять 5% розчин глюкози до 500 мл підшкірно або внутрішньовенно у кількості 2-4 л на добу. Всі розчини краще готувати на Aqua bidestillata. Для зменшення ацидозу в цілях підвищення лужності крові рекомендується (Б. Н. Страд омський) внутрішньовенне вливання Sol. Natrii carbonici purissimi 1,5-3% з 0,5-1 л. У важких випадках показано переливання плазми до 500 мл, розведеною навпіл з фізіологічним розчином. Рекомендуються також гидролизин, амінопептід, поливинол, полівініл-піролідон, особливо поліглюкін в дозах від 200 до 1000 мл на вливання.
Хворий на тяжку форму холери потребує ретельного догляду, зігріванні (грілки, ванни), кисні, призначення
йому індивідуального посту і у відповідному харчування: молочні, протерті і обволікаючі страви, рясне пиття, вітаміни. У зв'язку з ослабленням серцево-судинної діяльності показано застосування серцево-судинних засобів (адреналін, ефедрин, кордіамін, строфантин, камфора, кофеїн). При наднирникової недостатності призначають стероїдні препарати (преднізон, преднізолон, дексаметазон, гідрокортизон і ін).
Профілактика. Важливе значення мають общесанитарные заходи: охорона джерел водопостачання, санітарний нагляд за приготуванням, зберіганням і продажем харчових продуктів на підприємствах громадського харчування, боротьба з мухами, видалення і знешкодження нечистот і сміття, прищеплення санітарних навичок населенню. Вирішальна роль належить заходів по санітарній охороні території СРСР від завезення холери з-за кордону та її поширення (див. Санітарна охорона території).
При появі захворювань холери необхідно раннє виявлення та ізоляція хворих. У вогнищі холери регулярно проводять подвірні обходи з метою виявлення та негайної госпіталізації в спеціально створювані ізольовані стаціонари всіх осіб, які страждають шлунково-кишковими розладами. Хворі з встановленим діагнозом холери переводяться в холерний стаціонар. Особи, соприкасавшиеся з хворим на холеру, також ізолюються в спеціальні приміщення (ізолятори), в яких проводять бактеріологічне обстеження і екстрену профілактику антибіотиками. У спеціальних стаціонарах дотримується
необхідний протиепідемічний режим.
Осіб, що виїжджають за межі вогнища, попередньо направляють в обсерватор на термін максимального інкубаційного періоду (5 діб), де обов'язково проводять одноразове бактеріологічне обстеження (див. Обсервація).
За епідемічними показаннями застосовують холерну вакцину. Її вводять, починаючи з 2-річного віку, підшкірно, дворазово з інтервалом 7-10 днів. Дорослим - 1,0 мл для першого щеплення і 1,5 мл для другої, дітям 2-5 років - відповідно 0,3 мл і 0,5 мл, 5-10 років - 0,5 мл та 0,7 мл, 10-15 років - 0,7 мл та 1,0 мл. Ревакцинація проводиться через 6 міс. у дозі першого щеплення.
