Найбільш характерною ознакою кістозної форми ендометріозу яєчників є гетерогенність внутрішньої ехо-структури з численними внутрішніми эхосигналами. При спостереженні за хворими в динаміці менструального циклу виявляється збільшення розмірів кісти напередодні і під час менструації.
Залежно від ступеня поширення ендометріозу має місце зростання або зменшення ультразвукових ознак. При аденомиозе матки можуть визначатися невеликих розмірів (точкові) ехоструктури. По мірі наближення місячних ці зміни стають більш вираженими. Можуть виявлятися і кістозні освіти (структури) 0,2-0,5 см в діаметрі. При ендометріозі перешийка матки, особливо задньої його стінки, в області прикріплення крижово-маткових зв'язок виявляються негативні структури.
Велику допомогу в діагностиці генітального та екстрагенітального ендометріозу надає ендоскопічне дослідження: ректороманоскопія, фіброколоноскопія і лапароскопія. Вони дозволяють не тільки візуально диференціювати ендометріоз з пухлинним процесом, але і в разі необхідності провести біопсію. Якщо ректороманоскопія і фіброколоноскопія допомагають діагностувати ендометріоз, проросла в просвіт кишки і викликав її стенозування, то перитонеоскопия виявляється більш інформативною на ранніх стадіях захворювання, переважно у пацієнток молодого віку - в перші місяці і роки від періоду менархе, особливо при обтяженому сімейному анамнезі та важким альгодисменореї, коли є всі підстави припустити наявність вродженої форми захворювання.
 Рис. 5. Схематичне розташування ендометріозу в стінці кишки.
Невеликий вузол розташовується на поверхні; основна частина - в товщі гіпертрофованої стінки кишки.
|
У деяких випадках (поверхневий ендометріоз яєчників, очеревини матково-ректального поглиблення) може бути застосована діатермокоагуляція поверхневих вогнищ ендометріозу. Однак цей метод лікування, з нашої точки зору, може бути використаний фахівцями, які мають досвід його застосування. Справа в тому, що на поверхні очеревини зазвичай видна лише невелика частина ендометріозу, а основна (більша) частина проникає (розростається) в глиб тканини або органу (рис. 5). Прагнення викликати деструкцію вогнищ ендометріозу, що поширюється на всю глибину стінки кишки, сечового міхура або інших органів, може призвести до проникає в просвіт органів пошкоджень з усіма неприємними наслідками. Надалі, по мірі прогресування ендометріозу, особливо що супроводжується мимовільної перфорацією «шоколадних» кіст яєчників і розвитком інфільтративно-спайкових змін навколо органів малого тазу і черевної порожнини, інформативна цінність лапароскопії зменшується, і сама процедура стає небезпечною (можливість поранення органів малого тазу і черевної порожнини).
Діагностична можливість і значимість ендоскопічного обстеження значно зростають при комбінованому застосуванні. Так, в. І. Краснопольський, А. В. Іщенко (1987) успішно застосовують лапароколоноскопию, лапарогистероскопию, цистоскопію з трансуретральной фиброэндоскопией сечоводів. Подібний підхід дозволяє не тільки локалізувати зону ураження, ступінь звуження просвіту кишки і/або сечоводів, але і визначити обсяг майбутнього оперативного втручання. Комбіноване ендоскопічне дослідження виявляється особливо цінним в діагностиці поєднаних форм генітального ендометріозу з ураженням суміжних органів [Іщенко А. В., 1987].
На закінчення оцінки методу лапароскопії кілька слів про його значення у діагностиці так званих «початкових» і «малих» форм ендометріозу, запропонованих A. Acosta і співавт. (1973), R. Kistner і співавт. (1977), V. Buttram (1978). Під «малими» формами ендометріозу зазначені автори розуміють ендометріоїдні гетеротопии (імплантати), діаметр яких не перевищує 0,5 см; під «початковими» - поверхневі імплантати, не проявили інфільтруючого росту. На думку А. Н. Стрижакова (1980), відсутність спайок і рубцевих змін в оточуючих тканинах дозволяє розрізняти ці дві форми ендометріозу. З цим положенням слід погодитись так само, як і з необґрунтованістю розцінювати ці форми як синоніми.
Для диференціювання «початкових» і «малих» форм ендометріозу, а точніше - визначення інфільтруючого росту в стінку органу або прилеглі тканини, ми застосовуємо такий прийом. Під час лапаротомії вводимо в безпосередній близькості від імплантату (вогнища) ендометріозу 2-5 мл 0,85 % розчину натрію хлориду або 0,25 % розчину новокаїну. Якщо імплантат поверхневий («початкова» форма), то він трохи піднімається на «подушці» розчину. Якщо вже почалося вростання (инфильтрирующий зростання) у стінку органа, то навколо эндометриоидного вогнища піднімається навколишнє тканина у вигляді валика, а сам вогнище ендометріозу виявляється кілька зануреним у кратероподібне поглиблення.
Тому ми поділяємо сумнів М. Mintz, J. de Brux (1982), Б. В. Желєзнова, А. Н. Стрижакова (1985) в доцільності виділення «початкових» і «малих» форм ендометріозу. Справді, такий «малої» форми діаметром менше 0,5 см може виявитися достатньо для блокування сечоводу з подальшим розвитком гидроуретера і гідронефрозу.
