В СРСР пропорція осіб у віці старше 60 років до революції зростала дуже повільно, що вказувало на погані соціально-економічні умови життя. У 1926 році пропорція осіб у віці 50 років і старше становила лише 2,6% всього населення, в 1939 році - 13,4%, у 1959 році-18,6%. За переписом 1926 року в СРСР було 6,55% осіб у віці 60 років і більше, з них у віці 70 років і старше - 2,2%, 80 років і більше - 0,6% і 90 років і старше - 0,1%.
За час, що минув між переписом 1926 року і переписом 1939 року, пропорція осіб у віці 60 років і старше в нашій країні збільшилася незначно, і це показує, що труднощі життя того періоду, розруха після закінчення світової війни і громадянської війни, голод, тяжкі умови періоду відбудови народного господарства не змогли не вплинути на кількість і пропорцію «стариків». І крім того, саме ті покоління, які могли б дожити до похилого віку, значною мірою постраждали від двох воєн.
За переписом 1939 року, в СРСР кількість осіб у віці від 60 до 69 років становило 8 535 000, або 4,5% всього населення, а осіб у віці від 70 років і більше - 4462000 (2,3% від усього населення). Всього ж у віці понад 60 років було 12997 000, або 6,8% населення. В абсолютних числах - це величезна величина, що перевищує набагато населення такої країни, як Бельгія, і майже дорівнює всьому населенню Чехословаччини.
Через 20 років, за переписом 1959 року, кількість осіб у віці від 60 до 69 років становило вже 11736 000, або 5,6% усього населення, а у віці 70 років і старше - 7 972000, або 3,8%, а у віці понад 60 років - 19 708000, або 9,4% населення.
Таким чином, за 20 років, що минули після перепису 1939 року пропорція людей похилого віку у СРСР збільшилася майже на 40 відсотків. І це незважаючи на величезні втрати населення квітучих віку під час Великої Вітчизняної війни. Крім того, не треба забувати, що на тимчасово окупованих німецькими фашистами територіях відбувалося масове знищення людей похилого віку. З іншого боку, на вільній від німецьких окупантів території, тобто на всьому величезному протягом СРСР, куди було евакуйовано велике число осіб старших вікових груп, які не підлягають призову в армію, умови життя під час війни були дуже важкими і смертність осіб старечого віку дуже висока. Вона була високою і серед дітей раннього віку. Тому дуже великих відмінностей у віковій смертності за період з 1939 по 1959 рік, ймовірно, не було.
Отже, в СРСР є великий чисельний зростання пропорції осіб у віці 60 років і старше. Це вказує на величезне поліпшення соціально-економічних умов життя трудящих в нашій країні за останні 20 років. Разом з тим це свідчить і про те, що зростання буде продовжуватися і навіть прискорюватися.
Вже в даний час загальна смертність у нашій країні знизився до 7,3 на 1000 жителів на рік проти 30,2 в 1913 році, а дитяча смертність у 1962 році впала до 31 на 1000 народжених живими, проти 273 в 1913 році і 184 в 1940. Падіння загальної та дитячої смертності за післявоєнні роки було надзвичайно швидким. Якщо важко припускати подальше зниження загальної смертності, то на зниження дитячої смертності можна розраховувати в першу чергу.
Але якщо дитяча смертність буде продовжувати швидко знижуватися, то з такою ж швидкістю буде збільшуватися і пропорція людей похилого віку в населенні в подальші роки. Правда, набагато легше домогтися зниження дитячої смертності, так як тут першорядну і вирішальну роль відіграють умови життя і гігієни дітей, їх здоров'я матерів. Важче знизити загальну смертність, в якій переважає, після дитячої смертності, смертності осіб віком понад 60 років.
Якщо дитяча смертність у нас через кілька років ще знизиться, то загальна смертність може дійти до свого біологічного межі (враховуючи збільшення середньої тривалості життя) - до 3-4 на 1000 жителів, а тоді число «старих» виросте дуже швидко.
