Ядром стійкого порушення ставлення до себе є виражене розузгодження між реальним і ідеальним уявленням про себе, тобто між самооцінкою і рівнем особистих домагань, яке, як правило, посилюється по мірі прогресування захворювання. При найбільш важких варіантах перебігу алкоголізму у ряді випадків відзначається зменшення зазначеного неузгодженості за рахунок майже повного зниження рівня домагань в результаті тотального домінування в мотиваційній сфері патологічного потягу до алкоголю.
Припинення алкоголізації в результаті лікування саме по собі не призводить до повної компенсації у сфері самосвідомості, а нерідко, навпаки, посилює тяжке переживання своєї неповноцінності за рахунок включення в структуру ставлення до себе уявлення про себе як хворому на алкоголізм і кращого усвідомлення об'єктивного неблагополуччя особистої, сімейної та виробничої ситуацій в результаті тимчасового ослаблення психологічного захисту за типом заперечення. Певною мірою завдяки цьому механізму може бути здійснена часткова компенсація в сфері самосвідомості, оскільки не всі аспекти ставлення до себе у хворих алкоголізмом пронизані негативізмом. Зазначається, наприклад, досить висока самооцінка тих сторін особистості, які не були пов'язані зі зловживанням алкоголем.
Джерелами низької самооцінки у хворих на алкоголізм можуть бути особливості преморбідного розвитку особистості і характеру, ступінь включеності в мотиваційну сферу патологічного потягу до алкоголю, ступінь його усвідомлення, вираженість афективних порушень (насамперед емоційної нестійкості, тривоги і депресії), а також сукупність оцінок з боку соціального оточення - подружжя, осіб протилежної статі, друзів, колег по роботі та ін.
У міру прогресування алкоголізму у хворих формується «порочне коло»: занижена і нестійка самооцінка сприяє зловживанню алкоголем, яке, в свою чергу, неминуче призводить до появи афективних розладів, патологічного потягу до алкоголю і несприятливих для хворих соціальних наслідків у вигляді негативних оцінок з боку оточуючих; у результаті цього відбувається вторинне зниження самооцінки і самоповаги, що веде до актуалізації потягу до алкоголю і посилення алкоголізації.
Особливе місце в структурі самосвідомості у хворих на алкоголізм займає ставлення до своєї хвороби, яка виступає найчастіше у вигляді різних варіантів анозогнозії (заперечення хвороби). Ставлення до себе і ставлення до своєї хвороби тісно пов'язані між собою. Виражена анозогнозія, як правило, супроводжується більш високою самооцінкою і відсутністю критичності до себе. Поряд з цим здатність утриматися від алкоголю є одним з найважливіших критеріїв оцінки своїх особистісних, насамперед моральних і вольових якостей у хворих, у зв'язку з чим саме прийняття рішення про утримання від алкоголю, тобто формування установки на тверезість, супроводжується підвищенням самооцінки, яка, однак, може різко знижуватися при поновленні пияцтва.
На думку ряду дослідників, показники ставлення до себе можна розглядати як інтегральні характеристики, з допомогою яких може бути отримана важлива інформація про психологічні особливості хворих алкоголізмом. В одній з робіт Л. Бекман (Beckman, 1975) підсумовані дані про корреляциях, виявлених між самооцінкою та іншими особистісними характеристиками хворих на алкоголізм. Більшість кореляцій негативні. Серед найбільш значущих кореляція між самооцінкою і рівнем нейротизма: -0,544 у чоловіків і -0,529 у жінок. Майже настільки ж високі кореляції самооцінка має з показниками соціальної ізольованості (-0,417 у чоловіків і -0,448 у жінок), відчуженості (-0,451 і -0,500), тривожності (-0,400 і -0,498), депресії (-0,400*). Позитивна кореляція отримана з рівнем екстраверсії (+0,266) і тільки у чоловіків.
* Значення отримано тільки для жінок, у чоловіків ця характеристика не вивчалася.
