Швидкісно-силові вправи потенційно найбільш травматичні, тому включаються тільки на завершальному етапі спортивної реабілітації та їх інтенсивність збільшується поступово.
Таким чином, співвідношення різних груп фізичних вправ змінюється в бік ускладнення, збільшення інтенсивності, наближення їх за специфікою до спортивної тренуванні.
В процесі спортивної реабілітації використовуються відомі педагогічні прийоми, суть яких, з одного боку, в тому, що фізичні якості відновлюються в тісному зв'язку зі специфічними навичками (метод сполученого впливу), а з іншого - складні в рухово-координаційному відношенні вправи полегшуються, спрощуються, розчленовуються на окремі складові елементи, які освоюються спортсменом роздільно (розчленований метод, метод підвідних вправ, цілісний метод; В. М. Дьячков, 1965).
Особливе значення надається фізичним вправ, виконуваних у басейні. Це вправи наступних груп: загальнорозвиваючі, бігові, стрибкові, імітаційні, плавання, на розслаблення.
Особливість імітаційних, бігових і особливо стрибкових вправ - їх «пом'якшений» (завдяки щільності води) характер. Втрата значною мірою швидкісного компонента і переважання силового перетворює їх з швидкісно-силових в силові вправи, не змінюючи в той же час зовнішнього малюнка рухів. Це дозволяє виконувати зазначені групи вправ в легкому варіанті в басейні в більш ранні терміни, ніж у спортивному залі.
У різних видах спорту застосовуються наступні імітаційні вправи, виконувані в басейні (М. І. Гершбургу): бар'єрний біг, спортивна ходьба, штовхання ядра, метання списа, молота, диска (легка атлетика); заднє сальто, пірует (акробатика); біг по прямій і повороту (ковзанярський спорт); всі види ходів, в тому числі прыжковая імітація (лижний спорт); кидки партнера через спину і груди, передня і задня підсічки (боротьба); поштовх, ривок (важка атлетика); всі види стрибків в один і два обороту (фігурне катання на ковзанах); бій з тінню (бокс); атакуючий удар в стрибку, блок (волейбол); всі види ударів по м'ячу (футбол).
Вправи на розслаблення і повільне плавання використовуються для зняття втоми після інтенсивних тренувань у спортивному залі.
За своїм обсягом фізичні навантаження в період спортивної реабілітації наближаються до початкового етапу спортивної тренування. Так, висококваліфіковані спортсмени, які перебувають у стаціонарному травматологічному відділенні, тренуються не менше двох разів на день - як у спортивному залі, так і в басейні (загальна тривалість тренувань не менше 3 год в день). Крім того, спортсмени виконують на спеціальній трасі ходьбу і в окремих випадках спеціальні вправи на відкритому майданчику.
У спортивному залі застосовується метод кругового тренування, що дозволяє індивідуалізувати фізичне навантаження, моделювати і точно дозувати її у відповідності з завданнями реабілітації. Широко використовуються тренажери і спортивні снаряди, велоергометри, гребні тренажери, тредбаны різних систем, універсальні силові тренажери, «Повер-центр-500», важкоатлетичні снаряди.
У ряді випадків зона травми чи операції в період спортивної реабілітації володіє підвищеною реактивністю у відповідь на фізичне навантаження. У зв'язку з цим для досягнення тренувального ефекту необхідно фізичні навантаження поступово збільшувати. Тому першорядного значення набуває метод планування, контролю фізичних навантажень і їх регулювання в процесі спортивної реабілітації (М. І. Гершбург). Для кожного спортсмена лікарем складається план-програма на певний термін (зазвичай на тижневий цикл), в якому для кожного тренувального заняття вказується певна дозування фізичних вправ (тривалість, кількість повторень, потужність, швидкість, величина обтяжень та інші параметри).
