Велике значення в процесі спортивної реабілітації має знання особливостей виконаної операції, темпу регенеративних процесів, біомеханіки пошкоджених рухових сегментів, а також специфіки різних видів спорту, психічних особливостей спортсмена, спортивної кон'юнктури і ряду інших факторів. Творче осмислення зазначених факторів дозволяє лікарю-реабилитатору орієнтовно планувати передбачувану загальну тривалість періоду спортивної реабілітації, а також темпи збільшення обсягу й інтенсивності фізичного навантаження, її специфіку, залучення інших засобів відновного лікування.
Підвищена реактивність тканин в зоні травми або операції на фізичне навантаження змушує травматологів-реабилитаторов проявляти певну обережність. При цьому нерідко виникають так звані перевантаження у відповідь на неадекватну фізичне навантаження. У цих випадках останні необхідно не тільки зменшувати, але в ряді випадків скасовувати, причому робити це слід оперативно, щоб не допустити виражених ускладнень.
Ще одна особливість управління процесом спортивної реабілітації пов'язана з тим, що лікар-реабилитатор повинен чітко уявляти, в якій послідовності, за допомогою яких методів і засобів у кожного конкретного хворого повинні бути відновлені втрачені в результаті травми (операції) специфічні рухові якості і навички.
Згідно із зазначеним планом-програмою методист ЛФК дає спортсмену конкретні завдання, а в протоколі фіксує фактично виконані фізичні навантаження. Зіставлення цих навантажень зі станом спортсмена дає можливість лікарю оперативно вносити необхідну корекцію фізичного навантаження. Таким чином здійснюється управління фізичними навантаженнями в процесі спортивної реабілітації.
