В табл. 1 представлені дані про метаболізуючої активності печінки плоду по відношенню до ряду лікарських засобів.
Як випливає з табл. 1, деякі лікарські речовини метаболізуються в організмі плода слабо.
Не можна виключити здатність плоду окислювати ряд сполук у проміжні метаболіти - епоксиди, які можуть володіти вираженим токсичним ефектом. Зокрема, до епоксидних метаболітів окислюються в організмі плода дифенін і талідомід [Pelkonen О., 1980].
Слід мати на увазі можливість індукції мікросомальних ферментів печінки плода при введенні вагітній ряду лікарських засобів, наприклад, фенобарбіталу, підсилюючого гідроксилювання та кон'югацію лікарських засобів з глюкуроновою кислотою. Систематичне введення дифеніну вагітним індукує власний метаболізм у печінці плода.
Характер метаболізму лікарських засобів в печінці плоду має певні видові відмінності. Так, наприклад, у плода людини окислення лікарських речовин каталізується мікросомальної функцією печінки, чого не спостерігається в більшості випадків при експериментах на тваринах.
Отже, результати експериментальних досліджень на тваринах не можуть бути використані для пояснення біотрансформації лікарських засобів в організмі плоду людини.
Розподіл і екскреція лікарських засобів в організмі плода пов'язані з рециркуляцією їх в амніотичній рідині. В останньому триместрі вагітності спостерігається стабільний рівень обміну водним середовищем і розчинними в ній речовинами, включаючи лікарські препарати, між плодом і амніотичною рідиною, що здійснюється шляхом заковтування і ниркової елімінацією плодом в навколоплідні води. В цих умовах амніотична рідина являє собою резервуар лікарських препаратів, що може призводити до їх кумуляції в організмі плода з виникненням токсичного ефекту. Подібним чином чинить токсичний вплив на плід хінідину сульфат [Witter F. R., 1981].
Слід зазначити, що для фармакокінетики лікарських засобів в системі мати - плід метаболізм лікарських засобів в організмі плода не має істотного значення. Однак особливості кровообігу плоду впливають на кількість лікарського препарату, що потрапляє в системну фетальну циркуляцію.
Лікарські засоби виводяться з організму плода шляхом ниркової екскреції в амніотичну рідину, зворотної дифузії через плаценту, фільтрації і всмоктування через плідні оболонки [Kuemmerle Н. Р., 1980].
Істотним чинником, що визначає особливості фармакокінетики лікарських засобів в організмі плода, є екскреторна функція нирок, сечовивідних лікарські засоби та їх метаболіти в амніотичну рідину. Нирки плоду починають функціонувати на 9-12-му тижні вагітності. До 35-го тижня вагітності, тобто до завершення періоду нефрогенеза, погодинний діурез плода становить 17 мл, а до моменту пологів - 28 мл Гломерулярная фільтрація у плода в період з 28 по 35 тиждень вагітності швидко збільшується, після чого залишається на одному рівні аж до моменту пологів (рис. 8). Зміна у плода рівня гломерулярної фільтрації в період з 28 по 35 тиждень вагітності відображає, мабуть, процеси дозрівання наявних і появи нових нефронів. Судячи за даними J. P. Guignard і співавт. (1979), розвиток ниркового кровотоку у плода також зазнає вікові зміни. J. P. Guignard (1982) звертає увагу на можливість ендогенного (ангіотензин II, простагландини) та екзогенного (у тому числі лікарських засобів) впливу на гемодинаміку у нирках плода. Наприклад, талазолин та індометацин мають судинорозширювальний ефект, що призводить до зниження ниркової перфузії і гломерулярної фільтрації. Виникаюча при цьому олігурія може сприяти задерживанию в організмі інших лікарських засобів, назначающихся одночасно з названими вище. Ці спостереження вказують на необхідність обережного застосування аналогічних лікарських препаратів в перинатальному періоді зважаючи на їх можливого негативного дії на функцію нирок плода і новонародженого.
