Протягом багатьох тисяч і десятків тисяч років мікроби пристосовувалися до життя в організмі людини, вдосконалювали свою здатність придушувати його опір, посилювали свої агресивні властивості. У відповідь на це людський організм розвивав і удосконалював свої захисні пристосування, що перешкоджають вторгненню мікроба-паразита і забезпечують перемогу організму, якщо це вторгнення здійснювалося. Так, розвивалися пристосування і механізми несприйнятливості, або імунітету, людського організму до хвороботворних мікробів.
Багато захисні пристосування організму є вродженими, інші виявляються як реакція на те, що сталося зараження. Відомо, що людина, перехворівши деякими заразними хворобами (натуральної та вітряну віспу, кір, скарлатину, коклюш, свинкою та ін), при повторному зараженні, як правило, не захворює. Він виявляється захищеним від розвитку хвороби придбаним до неї імунітетом. Такий імунітет є строго специфічним: він діє лише проти збудників певної інфекції.
Механізм набутій несприйнятливості досить складний, він забезпечується рядом факторів. Серед них важливу роль відіграють так званий фагоцитоз і утворення в крові особливих захисних речовин - антитіл.
Фагоцитоз - явище, відкрите і ретельно вивчене відомим вітчизняним вченим В. І. Мечниковим. Сутність цього явища полягає в наступному. Білі кров'яні тільця (лейкоцити) і клітини деяких тканин організму мають здатність активно захоплювати і перетравлювати мікроби потрапляють в організм. Такі клітини В. І. Мечников назвав фагоцитами, що в перекладі означає клітини-пожирачі. Звідси походить і назва самого явища - фагоцитоз. За допомогою фагоцитозу здійснюється, наприклад, боротьба організму з вторгнувшимися гноєтворними мікробами. Фагоцитоз відіграє велику роль і в розвитку набутого імунітету, який в значній мірі забезпечується завдяки посилення фагоцитарної активності захисних клітин.
Другий найважливіший фактор набутого імунітету - антитіла. Це особливі захисні речовини, що утворюються в крові у відповідь на дію мікробів і їх токсинів. Антитіла є видозміненими білками (глобулінами) сироватки крові. Діючи на мікроби або з'єднуючись з їх токсинами, вони знешкоджують їх. Таким чином відбувається не тільки звільнення організму від збудника, але і розвиток імунітету, що охороняє від захворювання цією інфекцією в майбутньому. Завдяки наявності антитіл кров'яна сироватка людей, які перенесли ту чи іншу заразну хворобу, наприклад дифтерію, кір, скарлатину, коклюш, поліомієліт та ін, володіє відповідними захисними властивостями. Слід зазначити, що імунітет набувається не тільки після інфекційної хвороби, що виявляється низкою симптомів, але і після інфекції, яка приховано.
При вірусних інфекціях, крім специфічних антитіл, велику роль в захисних реакціях організму відіграє так званий інтерферон. Це речовина білкової природи, що утворюється усередині клітин організму при проникненні в них різних вірусів. Інтерферон перешкоджає розмноженню вірусу в клітці і тим самим оберігає її від поразки. На відміну від антитіл інтерферон не має суворої специфічністю: якщо він утворився у відповідь на дію певного вірусного агента, то він захищає клітину від багатьох інших вірусів. Дія цього захисного фактора нетривало, він не забезпечує тривалої стійкої несприйнятливості до вірусних інфекцій.
Імунітет після перенесеного захворювання може мати різну тривалість і міцність. Так, після кору, віспи, вітряної віспи, свинки, кашлюку, поліомієліту і ряду інших інфекційних хвороб створюється стійкий довічний імунітет. Повторні захворювання цими інфекціями відбуваються в дуже рідкісних випадках. При інших інфекціях (дизентерія, грип, хвороби дихальних шляхів тощо) імунітет менш тривалий.