Ендометріоз - поширення залоз слизової матки поза її порожнини (в яєчниках, трубах, шийці і т. д.). Лікування безпліддя в першу чергу залежить від ефективності терапії основного захворювання. Існують консервативні (гормональні) і хірургічні методи лікування. Вибір методу залежить від ступеня вираженості процесу, клінічних проявів захворювання та інших факторів, які аналізуються лікарем у процесі детального обстеження пацієнтки.
У хворих з доброякісною пухлиною (міомою матки) генеративна функція може бути не порушена. Проте у деяких жінок міома призводить до безпліддя. У таких випадках згідно з показаннями проводиться оперативне лікування - видалення міоматозних вузлів із збереженням матки (так звана консервативна міомектомія), що нерідко в подальшому сприяє настанню вагітності.
Як вже говорилося, більше половини всіх форм жіночого безпліддя, зумовлене порушенням функції ендокринної системи.
За останнє десятиріччя досягнуто значний прогрес не тільки в діагностиці, але і в лікуванні ендокринних причин безпліддя. Значною мірою цьому Сприяло впровадження в клінічну практику радіоімунологічних методів дослідження, з'ясування ролі пролактину в генезі безпліддя, синтез нових гормональних сполук (таких, як синтетичні прогестини, кломіфен, гонадотропіни, парлодел).
Лікування хворих з безпліддям ендокринного генезу індивідуально, воно проводиться у відповідності з особливостями функціонального стану репродуктивної системи. Увагу лікаря завжди націлене в першу чергу на лікування основного захворювання, що викликало те чи інше зміна гормонального фону. Наприклад, успішне лікування хвороб нервової системи, обміну речовин щитовидної залози, наднирників (одним із симптомів яких є безпліддя), як правило, сприяє настанню вагітності.
В кінцевому підсумку терапія ендокринного безпліддя повинна бути спрямована на відновлення нормального менструального циклу, зокрема на відновлення процесів овуляції.
Це може бути досягнуто різними методами. Так, при синдромі склерокістозних яєчників найкращий ефект дає хірургічне лікування - клиноподібна резекція яєчників, при адреногенітальному синдромі - терапія кортикостероїдами (дексаметазон, преднізолон) і т. д.
З метою відновлення менструальної функції може застосовуватися фізіотерапія (електрофорез, диаметрия, електростимуляція шийки матки, абдомінальна декомпресія та ін), вітамінотерапія, призначувана в циклічному режимі.
Певне місце і в наші дні займає гормональна терапія яичниковыми, гормонами, яка застосовується вже з 50-60-х років.
Проте останнім часом велике поширення одержало лікування синтетичними естроген-гестогенными препаратами (бісекурін, нон-овлон). Зазвичай вони застосовуються протягом 2-3 місяців, надаючи тимчасове гальмівну дію на гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникової системи. Після їх скасування виникає так званий ефект віддачі, який проявляється в активації функції всіх ланок статевої системи і приводить до відновлення овуляції.
Ефективним стимулятором овуляції є кломіфен або його аналоги - клостилбегіт, фертодур.
Кломіфен почав застосовуватися в гінекології на початку 60-х років і в останні роки отримав широке поширення в клінічній практиці для лікування ендокринних форм безпліддя.
В даний час вважається доведеним, що стимулююча дія препарату на яєчники опосередковується через гіпоталамус та гіпофіз, сприяючи вивільненню гонадотропних гормонів. У літературі опубліковано велику кількість повідомлень про хороше клінічному ефекті кломіфену. В. А. Мануйлова і Т, Я. Пшеничникова (1978) повідомили, що при лікуванні кломифеном вагітність настала у 18 з 51. хворий, а овуляція виникла у більшості жінок. Наші дослідження також підтвердили високу ефективність препарату при безплідді, обумовленому ановуляцією.
