Хімічні сполуки мають досить складну будову і застосовуються в залежності від виду каменю. Так, наприклад, Р. В. Гайзе (1966), В. М. Епштейн та Н. Ст. Мартинова (1968), Н. Е. Савченко, С. О. Плисан (1972) та ін доповіли про низхідному литолизе уратних каменів при застосуванні лікарської суміші, запропонованої Eisenberg: Ac. citrici 40,0, Natrii citrici 60,0, Kalii citrici 66,0, Tct. Aurantii 6,0, Sirupus simplex ad 600,0.
При оксалатних каменях пропонується застосовувати трилон-Б (С. В. Волков і Ст. Ст. Королихин, 1962), суміш окису магнію з вітаміном В6 (Ljunggren, 1968) та інші препарати.
Н. Е. Савченко і С. О. Плисан (1971) при виявленні каменів змішаного складу (урат-4 - оксалат) призначали одночасно з цитратної сумішшю окис магнезії (по 0,5X3) і піридоксин (0,02X3).
При фосфатних каменях деякі фахівці рекомендують застосовувати висхідний литолиз через нефростому чи двоходовий сечовідний катетер. Перфузія ниркової миски етилендіамінтетраоцтової кислоти (ЭДТУ), її натрієвою сіллю і протеолітичними ферментами (трипсин, хемопсим) є важливим мегафилактическим заходом після оперативного видалення фосфатних каменів (Ю. Р. Єдиний, 1972, і ін)
Деякі автори (Gaca, Klitel, 1960; Keutel, 1962, та ін) застосовували для розчинення каменів ферменти, інші використовували 5% розчин глюконової кислоти (Brosig, Kollwitz, 1962), піперазин (Aboulker з співавт., 1962).
Існують і інші різноманітні суміші. На жаль, ці препарати не мають успіху при каменях сечоводів.
Більшість медикаментозних засобів, які застосовуються для неоперативного видалення каменів сечоводів, спрямовані головним чином на те, щоб посилити скорочення мускулатури або усунути спазм останньої. Для цього лікувальні заходи повинні бути спрямовані на розслаблення м'язового спазму сечоводу, тим самим створюючи можливість вільного відтоку сечі з подальшою міграцією каменю до периферії. При схильності до спазмів і для зняття болю Я. Р. Готліб (1926), С. П. Протопопов і Р. М. Фронштейн (1953) та ін рекомендували застосовувати такі спазмолітичні препарати, як папаверин і атропін у поєднанні з наркотичними засобами. Для підвищення скорочувальної здатності сечоводу ряд авторів радили вводити гипофизин, пітуїтрин, маммофизин та інші засоби, які підвищують збудливість сечоводу (Sshondube, 1929; А. В. Васильєв, 1936; З. X. Тагієв, 1957, та ін). В даний час отримано багато медикаментозних засобів, Їх дія заснована на спазмолитическом ефекті і до деякої міри на диуретическом і дезінфікуючу властивість. Ці препарати отримані головним чином з терпенів, які містяться в ефірних оліях різних рослин: роватин, ровахол, роватинекс, цистенал, енатін, ТЕМ, келлін, артемизол та ін. (Unlir, 1958; Б. В. Ясинський, 1959; Stern, Vulcevis, 1960; В. Л. Мастика, 1961; Magasi, 1962; Н. П. Турманидзе, 1967, і ін). Найбільше поширення з терпеносодержащих лікарських засобів отримав роватинекс. М. Д. Джавад-Заде (1961) провів лікування роватинексом у 12 хворих з каменями сечоводів. Конкременти відійшли у 8 осіб.
З вітчизняних ефіроолійних препаратів слід вказати на ТЕМ та артемизол. Ці препарати за характером своєї дії ідентичні дорогим імпортним лікам - роватинексу, энатину та ін. М. Н. Жукова (1963) дала позитивну оцінку препарату ТЕМ (важке ефірна олія), який сприяє виділенню слизу, дрібних конкрементів, має спазмолітичну, болезаспокійливу і бактерицидну дію, але не має вираженого діуретичного ефекту.
А. Ф. Даренков (1965) провів лікування артемизолом 72 хворих з сечокам'яною хворобою. У 8 хворих з каменями сечоводів зазначалося відходження конкременту. Н. X. Максудов (1965), застосувавши артемизол у 62 осіб, що мали камені в сечоводах, спостерігав відходження каменів у 13 хворих.
