Високий рівень ціннісних орієнтації може бути пов'язаний з домаганнями особистості на високу самооцінку. В цьому випадку висока і нерідко неадекватна самооцінка супроводжується почуттям самонеудовлетворенности. Прагнення до завищеної самооцінки, неудовлетворяемой в реальному житті, є по суті феноменом незадоволеного самоствердження, якому відповідає певна поведінка особистості. Б. Ф. Ломов [1984] виділяє наступні різновиди самоствердження: рядове (притаманне більшості нормальних здорових людей) і домінуюче (властиве окремим особам, що претендують на високу оцінку оточуючих), насыщаемое і ненасыщаемое, занижене і завищене, адекватне і неадекватне. Мабуть, при алкоголізмі мова повинна йти про домінуючий, ненасыщаемом, неадекватно завищеному (або занижений) самоствердженні, ілюзорно удовлетворяемом за допомогою алкоголю.
Практично всі основні концепції особистості, що розробляються в нашій країні, містять як основний компонент структури особистості, її спрямованість. Є, правда, деякі відтінки в трактуванні цієї характеристики особистості різними авторами. Так, наприклад, С. Л. Рубінштейн [1976] позначає це якість особистості як одну з її основних динамічних тенденцій, підкреслюючи при цьому, з одного боку, її мінливість, зумовлену впливами змінюється життя, а з іншого боку, її інертність, відносну стійкість, тенденційність.
У дослідженнях А. Н. Леонтьєва [1975] та його послідовників розробляється концепція, відповідно до якої спрямованість особистості також є динамічним утворенням, що формується протягом життя людини під впливом мотивів. Однак, на думку А. Н. Леонтьєва, далеко не всі мотиви беруть безпосередню участь у формуванні спрямованості особистості. Так, «мотиви-стимули» не є визначальними для формування спрямованості особистості, а «смыслообразующие мотиви», поступово накопичуючись та збагачуючись в процесі життєдіяльності людини, становлять основу спрямованості - загальну цільову установку особистості.
Спрямованість особистості в системі теорії відносин Ст. Н. Мясищева [1960, а, б] -одна з її основних характеристик. При цьому як вектор спрямованості, так і її зміст зв'язуються з системою домінуючих відносин людини. Саме домінуючі відносини вказують на основні напрямки розвитку та діяльності особистості і складають головний зміст особистості, шляхи і способи реалізації основних її відносин.
Розглядаючи при вивченні особистості її багаторівневість, багатовимірність, а також комплексність і етапність формування, розвитку та діяльності, Б. Р. Ананьєв [1969] вживає термін «життєвий шлях людини» і вказує на те, що головним фактором, що визначає цей шлях, є спрямованість особистості.
Визнаючи спрямованість особистості одним з найбільш глибоких, фундаментальних властивостей, Б. Ф. Ломов вважає, що ця властивість може розглядатися як системоутворюючий фактор особистості, що визначає її психічний склад, і може бути прийнята за основу при розробці і вирішенні питання про організації всіх властивостей особистості в єдину структуру. Більшість радянських психологів вважають, що в основі спрямованості як фундаментальної характеристики особистості лежать три її складові - потреби, життєві цілі і здібності.
Між поглядами радянських, матеріалістично орієнтованих психологів та деяких найбільш великих зарубіжних, ідеалістично орієнтованих вчених (передусім 3. Фрейд, К. Юнг та їх послідовники) існує принципова різниця, яка полягає в тому, що обумовлюють спрямованість особистості властивості (наприклад, екстра - або інтровертованість) останні вважають вродженими, фатально зумовленими, тобто незалежними від оточуючих умов. У вітчизняній же психологічній літературі спрямованість особистості визначається її цінністю для суспільства і зв'язується через цю цінність з придатністю суспільства для нормального розвитку і функціонування особистості.
Сторінки: 1 2 3 4
