Зменшення кількості діагностичних помилок залежить також від організації лікувальної роботи. Разом з тим лікар сам повинен враховувати специфіку умов, у яких він працює, і має з більшою настороженістю ставитися до можливості виникнення діагностичних помилок у своїй роботі. Однією з важливих причин діагностичних помилок є неправильна поведінка хворого або родичів, які прагнуть приховати причину захворювання. В особливості це відноситься до психічних станів (депресія, шизофренія, епілепсія та ін). Нерідкі випадки діагностичних помилок, коли хворі намагаються зменшити або, навпаки, посилити свої страждання. Лікар повинен вміти своєчасно розпізнати ці особливості.
У житті кожного лікаря є чимало прикладів діагностичних помилок, пов'язаних з встановленням швидких і категоричних діагнозів без поглибленого всебічного аналізу стану хворої і цілеспрямованого додаткового обстеження.
Ми згодні з думкою В. І. Бенедиктова, що швидких діагнозів по інтуїції не повинно бути. Неприпустимі також помилки, зумовлені специфікою професійної мислення, що виникають у лікарів - вузьких спеціалістів, наприклад психіатрів, онкологів та ін. Особливо небезпечна надмірна онкологічна настороженість лікаря при лікуванні літніх жінок. Діагноз онкологічного захворювання повинен бути встановлений на підставі не тільки клінічних особливостей, але і результатів комплексного обстеження.
Ми звертаємо особливу увагу на дуже важливе положення, висунуте В. І. Бенедиктовым, - уваги навіяний діагноз, який особливо небезпечний, якщо поставлений в авторитетному лікувальному закладі або досвідченим лікарем і приймається без критичної оцінки.
Особливої уваги заслуговують помилки діагностики, пов'язані з переоцінкою результатів лабораторних досліджень. Від клініциста потрібно не абсолютне використання одержуваних даних, а зіставлення їх з особливостями клінічних проявів захворювання. У практиці кожного лікаря бувають випадки, коли лабораторно-діагностичні висновки «вели» від правильного діагнозу.
Нерідко навіть результати клінічних аналізів крові бувають помилковими. Ми неодноразово спостерігали хворих, у яких виявляли підвищену ШОЕ і лейкоцитоз, на підставі цих даних робили певні висновки, а при повторному аналізі ті ж показники виявлялися нормальними. Те ж саме відноситься до біохімічних досліджень крові та сечі, цитологічним та гістологічним дослідженням піхвового відокремлюваного, зіскрібка ендометрію, визначення гормонів у крові та сечі.
Не виключені помилкові висновки при ультразвуковому, рентгенологічному, біохімічному, електрофізіологічному і інших дослідженнях. Лікар-клініцист повинен уміти правильно оцінювати фактичні результати всіх лабораторно-діагностичних досліджень і зіставляти особливості клінічного перебігу захворювання з даними, отриманими при додатковому обстеженні. Якщо лікар приймає результати лабораторних досліджень як аксіому, то він при цьому може допустити діагностичну помилку.
Як неодноразово підкреслює І.І. Бенедиктов, «незалежно від удосконалення лабораторно-діагностичних методів значення клінічного спостереження завжди залишається головним, провідним фактором у діагностичному процесі лікаря, бо об'єктом дослідження в цілому через безліч приватних явищ, до яких відносяться і лабораторні дані, є хворий». Ми абсолютно згодні з цим положенням і вважаємо, що воно повинно бути покладено в основу роботи кожного лікаря за умови систематичного підвищення клінічної кваліфікації та ознайомлення з новими методами діагностики і лікування.
Лікуючий лікар зобов'язаний знати механізм дії призначуваних їм медикаментозних і немедикаментозних засобів лікування, побічні реакції, можливі ускладнення, що, безсумнівно, дозволить зменшити кількість діагностичних помилок.
Велике значення в запобіганні діагностичних помилок має правильна організація системи поліклінічної допомоги з урахуванням чіткої послідовності необхідних обстежень. У визначенні цієї послідовності важливе місце займає кваліфікація лікаря і його прагнення до вдосконалення своєї діяльності, оскільки частота і характер діагностичних помилок знаходяться в прямій залежності від практичної та наукової підготовки лікаря. Нерідко помилки бувають обумовлені низькою кваліфікацією лікаря, тому одним з основних умов зменшення кількості діагностичних помилок є постійна робота лікаря над вдосконаленням своїх професійних знань, аналіз результатів своєї діяльності. Слід також ширше використовувати особисті (рідше заочні) консультації, повторні діагностичні дослідження, в разі необхідності консиліуми.
Розглянемо з цих позицій діагностичні помилки, які найбільш часто зустрічаються при лікуванні жінок, які перебувають у клімактеричному періоді.
