Від прикордонних процесів ендометріоз відрізняється вираженою приуроченістю клінічних проявів до репродуктивного періоду, регресом з настанням природної або штучної менопаузи. Є й морфологічні відмінності, які виражаються в наявності ознак атипові проліферації епітелію. Крім того, прикордонні пухлини характеризуються появою асциту, метастазів та іншими особливостями. Правда, більшість фахівців відносять їх до пухлин «потенційно низького ступеня злоякісності» [Нечаєва І. Д., 1981; Винокуров Ст. Л. та ін, 1983; Ведернікова Н. В. та ін, 1984; Serov S. et al., 1973; Norris H., 1982, та ін].
На думку М. Ф. Глазунова і співавт. (1947), ендометріоз відноситься до групи пухлиноподібних процесів дисгормональної природи, здатних до малігнізації. Подальший виклад різних аспектів ендометріозу дозволить підтвердити обґрунтованість такого підходу до ендометріозу.
Можливість злоякісного перетворення ендометріозу не викликає сумнівів, і статися це може у будь-якому віці. G. Labay і співавт. (1971) повідомили про 20-річній пацієнтці, в якої ендометріоз плеври піддався злоякісного перетворення за саркоматозному типу, що призвело до загибелі хворий.
Практично важливим представляється, що наступ клімаксу і менопаузи, а також хірургічна кастрація не запобігають можливості малігнізації ендометріозу [De la Pava et al., Ober et al., цит. no G. Labay et al., 1971].
M. Хайман (1977) описав спостереження малігнізації ендометріозу у пацієнтки в 70-літньому віці, у якої через 17 років після абдомінальної екстирпації матки і двосторонньої сальпингоовариэктомии (в яєчниках спостерігався ендометріоз з атипическими явищами) в порожнині малого тазу було виявлено пухлиноподібне освіту близько 10 см у діаметрі, яке викликало здавлення правого сечоводу і товстої кишки. Гістологічне дослідження показало пухлина эндометриоидного типу малої ступеня злоякісності.
Злоякісного перетворення може піддатися генітальний та екстрагенітальний ендометріоз. G. Goench (1944), W. Hunter (1953) звертали увагу на велику схильність до озлокачествлению стромального ендометріозу. Поєднання онкологічних захворювань жіночих статевих та інших органів з ендометріозом не представляє рідкості.
 Рис. 3. Нагноєння в зоні ендометріозу. |
Навколо вогнищ ендометріозу завжди розвивається запальна реакція, ступінь вираженості якої може бути досить різноманітною. Вогнища ендометріозу можуть піддаватися нагноєння (рис. 3).
Частіше інших локалізацій це спостерігається при ендометріозі яєчників (кістозній формі ураження) і маткових труб. Нагноєння ендометріозу ускладнює перебіг захворювання і може викликати утруднення в діагностиці.
Значення ендометріозу в патології жіночого організму. Ендометріоз належить до найбільш поширених гінекологічних захворювань. Прийнято вважати, що після запальних захворювань жіночих геніталій і фіброміоми матки ендометріоз займає 3-е місце в структурі гінекологічних захворювань. Незважаючи на вдосконалення методів лікування ендометріозу, частота захворювання не тільки не виявляє тенденції до зниження, але, навпаки, продовжує наростати.
Більшість авторів вважають частоту ендометріозу рівній 8-15% у менструюючих жінок. За даними Ст. Ranney (1975), ендометріоз діагностується у 4-17 % жінок, первинно звертаються до гінеколога, і у 8-30 % хворих, що потребують гінекологічних операціях. Якщо ж врахувати эктоцервикальный ендометріоз, то розповсюдженість ендометріозу стане ще вище.
Так, за даними А. Я. Бердичівської (1967), частота розвитку ендометріозу в шийці матки після диатермохирургических маніпуляцій склала 31,6 %.
Н. Lainey (1961) виявив ознаки тазового ендометріозу в 75 % лапаротомий і вважає, що зовнішній ендометріоз спостерігається у всіх жінок з прохідними матковими трубами у віці після 40 років.
