Сторінки: 1 2 3 4

Психологічні проблеми підготовки психотерапевтів і консультантів для роботи в наркології

Спроба підготовки початківців психотерапевтів з цих позицій була зроблена нами в тренінгових групах студентів - медичних психологів ЛДУ, де основний акцент ставився не на вирішення особистісних проблем студентів, як це робилося раніше (Нємчин, Цыцарев, 1979), а на формування адекватного індивідуальних особливостей кожного студента стилю психотерапії.
Такого роду професійна підготовка психологів, яку слідом за Р. А. Ковальовим [1980], можна визначити як активне соціальне навчання (АСО), в даний час набуває поширення не тільки в цілях вдосконалення комунікативної компетентності в тих чи інших фахівців, але і для досягнення особистісного зростання, змін в сфері самосвідомості, покращення емоційної саморегуляції, модифікації поведінки. Різновидами цієї роботи присвячено значну кількість оглядових статей і книг (Нємчин, Цыцарев, 1979; Ковальов, 1980; Петровська, 1982; Бараш, 1984; Ємельянов, 1985, та ін). Однак у жодній з них не ставиться прямо проблема використання потенціалу активного соціального навчання для цілеспрямованого пошуку індивідуальних психотерапевтичних можливостей його учасників. Між тим доцільність такої постановки проблеми визначається незадовільними результатами застосування традиційних методів навчання психотерапії та консультуванню. Так, проведене нами дослідження 32 психотерапевтів, які проходили таке навчання на робочому місці в одній з клінік, показало, що більшість з них застосовує стиль психотерапії, прямо запозичений від керівника стажування, хоча тільки для 9 (36%) з них він міг розглядатися як адекватний з урахуванням їх особистісних та характерологічних особливостей.
Спостереження такого роду сприяли тому, що в 1982 р. нами була істотно модифікована методика практикуму з психотерапії для медичних психологів ЛДУ. Було поставлено завдання формування індивідуального стилю психотерапевтичної роботи, розкриття індивідуальних психотерапевтичних можливостей кожної особистості (Цыцарев, Ніколаєнко, 1984; Цыцарев, 19856). З цією метою було проведено активне соціальне навчання у трьох групах (по 12-15 осіб) студентів V курсу, прослушавших теоретичний курс психотерапії та схильних до роботи спеціалістами та консультантами.
Головним методом роботи була дискусія, поряд з якою застосовувалися різні допоміжні техніки: психодрама, пантоміма, психогімнастика, прийоми гештальт-терапії. У ряді випадків використовувалися елементи функціональної тренування поведінки, тренінгу сензитивності, гіпносугестивною терапії та аутогенного тренування. Курс занять складався з трьох етапів: інсталяційного, діагностичного та реконструктивного. На першому з них у групі створювалася необхідна психотерапевтична атмосфера, проводився аналіз біографії та основної особистісної проблематики учасників, стимулювалися прояви групових механізмів, демонструвалися різні способи рольової поведінки психотерапевта і володіння різними техніками. На другому етапі проводилася діагностика бажаного психотерапевтичного стилю учасників групи, кожен з яких мав можливість опинитися в ролі ведучого, отримати зворотний зв'язок у вигляді аналізу групою ефективності своєї роботи. На третьому етапі виявлялося відповідність стилю психотерапії особливостям особистості учасника АСО. Тільки у частини студентів (не більше 30%) диагностировалась повна адекватність стилю типу особистості; у решти перебудовувався стереотип рольової поведінки, удосконалювалися навички спілкування і володіння техніками психотерапії.
В результаті активного соціального навчання у 24% учасників відбулася корінна переорієнтація, а у 42%-суттєва корекція початкового уявлення про своїх психотерапевтичних можливості. Спостерігалися наступні типи змін: а) корекція ставлення до своїх психотерапевтичним можливостей за рахунок аналізу интропсихических і міжособистісних проблем;
б) розширення «репертуару» рольового поведінки завдяки соціально-психологічного тренінгу зі зворотним зв'язком;
в) удосконалення здатності до емпатії, розуміння невербальної поведінки, внутрішніх і зовнішніх мотивів вчинків; г) підвищення чутливості до групових процесів; д) оволодіння новими методиками психотерапії.