Психотерапія

Найважливіша роль психологів і психології в цілому складається, однак, не тільки в практичному застосуванні психологічних знань в лікувальному процесі. Головне завдання медичної психології як науки у цьому напрямку полягає у розробці психологічних основ психотерапії, у визначенні науково обґрунтованих цілей, завдань і методів психологічного впливу на хворих, оцінки ефективності проведених заходів щодо надійним критеріями на основі глибоких досліджень психології хворих, і в першу чергу їх особистісно-психологічних характеристик.
Психотерапія при алкоголізмі зазнала в останні роки значну еволюцію. Поряд з розвитком традиційної гіпносугестивною психотерапії (Зеневич, Лібіх, 1965; Керівництво по психотерапії, 1979) розробляються нові методи, головний психотерапевтичний потенціал яких спрямований на формування установки на тверезість і відновлення повноцінної структури особистості хворих на алкоголізм та їх соціально-психологічного статусу (Бокий, Цыцарев, 1982, 1985). Розробка цих методів базується на дослідженнях клініцистів і психологів, в яких розкриваються клінічні особливості алкоголізму, феноменологія та сутність змін особистості хворих, що настають в ході захворювання, психологічні механізми становлення ремісії.
Багаторічні клінічні та експериментально-психологічні дослідження, проведені у зв'язку із завданнями психотерапії у відділенні наркології Інституту ім. В. М. Бехтерева, дозволили виділити групу симптомів алкоголізму та особливостей особистості хворих, які можуть розглядатися як предмет психотерапевтичного впливу. До них відносяться: потяг до алкоголю (як у його инициальном вираженні, так і в рамках психічної і фізичної залежності); алкогольна анозогнозія; різні варіанти змін особистості, в першу чергу порушення системи відносин, мотивів і ціннісних орієнтації хворих; афективні розлади; особливості психологічного захисту і зміни способу життя хворих. У генезі цих особливостей хворих певну роль відіграють різні фактори - від біологічних (нервово-конституційних і інтоксикаційних) до психосоціальних,- проте співвідношення їх у кожному випадку неоднаково, що передбачає комплексний підхід до лікування зазначених розладів, з різним співвідношенням методів фармако-та психотерапії.
Аналіз психологічної сутності феномену потягу до алкоголю дозволив прийти до висновку, що саме потяг до алкоголю як психологічний феномен має стати головною «мішенню» терапевтичних заходів при алкоголізмі. Успіху такої психотерапії сприятиме в першу чергу точна психодіагностика того, які саме пов'язані з потягом до алкоголю потреби суб'єкта незадоволені і якого роду емоційний дефіцит відчуває хворий. Для психолога або лікаря-психотерапевта надзвичайно важливо ще перед початком інтенсивної психотерапії встановити об'єктивну детермінацію, суб'єктивну мотивацію і ретроспективну легітимацію (Кон, 1987) патологічного потягу до алкоголю у кожного хворого.
Потяг до алкоголю приховано від безпосереднього спостереження, так і від зовнішніх впливів багатошарової психологічної захистом, прямий вплив на яку вкрай утруднене із-за наявності свідомої або неусвідомлюваної тенденції хворого зберегти пов'язаний з патологічним потягом спосіб життя. Тому психологічна корекція ваблення до алкоголю відбувається комплексно: як шляхом впливу на ті потреби хворих, які субституировало це потяг, так і за допомогою корекції проявів потягу до алкоголю на різних рівнях психічної діяльності. На когнітивному рівні - це подолання анозогнозії, на рівні самосвідомості - вплив на самооцінку і самоповагу, на емоційному - комплексне лікування афективних порушень, на рівні поведінки - це зміна стилю і способу життя та вплив на середовище пацієнта, на мотиваційному - створення і зміцнення мотивів, альтернативних по відношенню до патологічного потягу до алкоголю. Кожному рівню проявів потягу до алкоголю відповідають свої специфічні терапевтичні завдання. Нижче описуються ці завдання і обговорюються можливості їх вирішення.