Психотерапія

Основний напрямок і головна мета психотерапії хворих на алкоголізм відповідають загальній задачі лікування алкоголізму і формулюються як досягнення хворими повного утримання від вживання алкоголю. Її реалізація залежить від багатьох обставин і, головним чином, від ефективної реконструкції системи відносин хворих, яка, на нашу думку, можлива завдяки постановці та виконання в процесі психотерапевтичної роботи ряду конкретних завдань, серед яких нами були виділені шість основних груп.
До першої групи належать задачі, які не є специфічними по відношенню до хворих на алкоголізм і реалізуються в більшості варіантів особистісно-орієнтованої психотерапії при лікуванні різних захворювань: встановлення адекватних психотерапевтичних відносин з хворим, що дозволяють застосувати той чи інший стиль психотерапевтичного втручання; зниження афективної напруги, що робить хворого більш доступним для продуктивної взаємодії; формування атмосфери довіри та прийняття хворого, а також встановлення емоційних взаємин між лікарем і хворим. Реалізація цих завдань являє собою необхідну умову для більш цілеспрямованої подальшої роботи.
Друга група завдань охоплює коло проблем, безпосередньо пов'язаних з подоланням алкогольної анозогнозії, тобто з формуванням адекватного відношення до хвороби і установки на повне утримання від вживання алкоголю. Можливі шляхи вирішення цих завдань описані в ряді робіт (див.: Гузиков та ін, 1980; Blume, 1978), у зв'язку з чим ми не будемо зупинятися на них докладно.
Третя група завдань передбачає вплив на осьовий симптом алкоголізму - патологічний потяг до алкоголю. До них відносяться наступні: а) встановлення в ході психодіагностики типу потягу до алкоголю; б) послаблення або подолання фрустрацій, які відіграли провідну роль у становленні потягу до алкоголю; в) зниження інтенсивності потягу до алкоголю шляхом застосування методів поведінкової або сугестивної психотерапії, що викликають індиферентне ставлення до органолептичними властивостями алкоголю (смак, запах тощо); г) аналіз можливостей хворих в плані створення в них альтернативною по відношенню до потягу до алкоголю мотивації. Крім особистісно-орієнтованої психотерапії (індивідуальної і групової), тут застосовуються симптоматичні методи психотерапії, наприклад аверсионная терапія, що представляє собою один з видів поведінкової терапії, гіпноз, аутогенне тренування (Зеневич, Лібіх, 1965; Сурнов, 1985).
До четвертої групи належать завдання, пов'язані з необхідністю психотерапевтичного впливу на емоційну сферу хворих. Психотерапія в даному випадку може проводитися як шляхом прямого впливу на симптоми (наприклад, тривогу, нервово-психічне напруження, невиражену депресію), так і в процесі рішення складних особистісних проблем. У першому випадку серед методів психотерапії найбільше значення набувають методи психічної саморегуляції (аутотренінг) і гіпнотерапії, а в другому випадку корекція афективного стану досягається як наслідок дозволу або ослаблення внутрішньоособистісного конфлікту або важкій у соціально-психологічному відношенні життєвій ситуації, шляхом застосування методик індивідуальної, групової та сімейної психотерапії. Слід підкреслити, що можливості психологічної корекції ряду афективних порушень у хворих на алкоголізм обмежені через їх ендогенної або інтоксикаційного-органічної природи. Однак навіть у цих випадках психотерапія відіграє важливу роль, так як дозволяє домогтися у хворих підвищення самоконтролю свого стану та сприяє своєчасному зверненню хворих до лікаря в тих ситуаціях, коли ними відчувається наближення «зриву».