Другий за значимістю метод психотерапії та реабілітації хворих на алкоголізм - групова психотерапія (ДП). Вона являє собою особливий метод психотерапевтичного впливу, головний терапевтичний потенціал якого закладено не стільки в цілеспрямований психологічний вплив лікаря на особистість хворого, скільки у використанні в психотерапевтичних цілях динаміки взаємин хворих у спеціально створюваних психотерапевтичних групах.
З загальних питань групової психотерапії і можливостей її застосування при алкоголізмі в даний час є велика методична література. В останні роки створено кілька варіантів групової психотерапії для хворих на алкоголізм, загальною рисою яких є виражена спрямованість на вирішення завдання подолання анозогнозії і на формування установки на тверезість.
Спираючись на наведене вище розподіл завдань психотерапії при алкоголізмі на 6 груп, слід зазначити, що перед груповою психотерапією ставиться більшість з них. Наш практичний досвід (Бокий, Цыцарев, 1982, 1985) і дослідження групової психотерапії в стаціонарних і амбулаторних умовах показали, що вона надає значні можливості в подоланні алкогольної анозогнозії (головним чином за рахунок дії фактора міжособистісної ідентифікації, тобто використання хворими не тільки власного досвіду, але й досвіду інших хворих для вирішення особистих проблем), у дозволі або ослаблення внутрішніх конфліктів і труднощів інтерперсональної функціонування, досягнення хворими позитивних змін у своєму способі життя і т. д. Важливе значення набуває групова психотерапія після виписки хворих з стаціонару-в період підтримуючого лікування, а також при проведенні психотерапії в амбулаторних умовах.
На нашу думку (Бокий, Цыцарев, 1982; 1983; 1985), доцільно проведення групової психотерапії при алкоголізмі у два етапи. Об'єктом психотерапії на першому з них виступає ставлення до хвороби, а на другому - міжособистісні і интропсихические проблеми. Оскільки в багатьох дослідженнях доведено існування прямого зв'язку між вираженістю установки на тверезість і тривалістю ремісії, то оптимальним варіантом є проведення першого етапу групової психотерапії з усіма хворими, які надходять на лікування.
Для другого етапу групової психотерапії проводиться спеціальний відбір хворих з урахуванням клінічних і особистісних особливостей, а також мотивації до цього виду психотерапії. Поряд з вільною дискусією як основним методичним прийомом у процесі проведення групової психотерапії на цьому етапі доцільно застосування і інших психотерапевтичних методик: психодрами, проективного малюнка, пантоміми, невербального вираження почуттів і т. д., які сприяють актуалізації для психотерапевтичної переробки глибинних проблем хворих, неусвідомлюваних ними внаслідок заперечення. Однією з труднощів цієї роботи є досягнення в групі атмосфери довіри, безпеки, зацікавленості хворих в наданні допомоги один одному.
Конкретні питання методики і техніки занять груповою психотерапією відображені в ряді публікацій (Blume, 1978; Kanas, 1982; Oldman, 1982), у зв'язку з цим ми зупинимося лише на недостатньо розробленому питанні про ролі психотерапевтів в групах хворих на алкоголізм. Відомо, що психотерапевти в роботі з групою виявляються в становищі людей, чия поведінка і емоційні прояви є істотною мірою моделлю, на основі якої будуються взаємини хворих у групі.
В одному з наших досліджень, проведеному спільно з Т. Н. Балашової, за допомогою спеціальної анкети вдалося встановити, що відношення хворих один до одного в психотерапевтичній групі в більшості випадків залежить від позиції психотерапевта. При авторитарної позиції хворі, як правило, відносяться один до одного емоційно нейтрально, без вираженого взаємного інтересу. Агресивність психотерапевта майже завжди копіюється хворими і проявляється особливо яскраво в їх контактах поза групи. Повна недирективность терапевта, доходить до індиферентний ставлення до всіх емоційних реакцій хворих, нерідко призводить до появи підгруп і тим самим послаблює дію групових механізмів на кожного хворого. І нарешті, найбільш негативні наслідки породжує позиція психотерапевта, при якій він прагне поставити свою особистість у центр емоційних зв'язків між членами групи, тобто «прив'язати» до себе хворих. Така позиція, щоправда, має деякі тактичні переваги на перших психотерапевтичних заняттях, але в подальшому створює у хворих виражене напруження, обумовлене надмірною залежністю їх від психотерапевта і переживанням нездатності самостійно вирішувати поставлені перед ними проблеми. Таким чином, зазначені позиції в цілому не можуть розглядатися як конструктивні, так як сприяють посиленню захисного поведінки хворих.
Сторінки: 1 2 3 4 5
