На цьому етапі вирішуються складні психотерапевтичні завдання, перераховані вище, для чого поряд з дискусією застосовуються інші методики: рольова психотерапія з елементами психодрами, коли хворі розігрують і аналізують найбільш значущі для них міжособистісні ситуації; невербальні техніки, спрямовані на підвищення чутливості до власних і чужих переживань; колективні малюнки хворих, призначені для аналізу структури групи і ролі в ній кожного учасника.
До найбільш важливих питань, які ставляться перед групою, відноситься підвищення уваги хворих до свого емоційного стану, оскільки саме афективна патологія є найбільш часто зустрічається причиною зривів ремісій. У свідомості хворих необхідно чітко встановити причинно-наслідкові відносини між емоційними порушеннями і алкоголізмом, показати роль хронічної інтоксикації алкоголем в їх походженні. Це сприяє руйнуванню характерною для хворих алкоголізмом психологічної захисної реакції, при якій зловживання алкоголем розглядається як неминучий наслідок нерозв'язних труднощів або емоційних конфліктів. Одночасно ставиться завдання корекції механізмів адаптації та психологічного захисту, в першу чергу способів виходу з конфліктних і стресових ситуацій.
Специфічним стресором для хворих на алкоголізм, є умови, в яких вони раніше вживали спиртне. Тому поряд з дискусією можуть застосовуватися методи соціально-психологічного тренінгу, і перш за все навчання навичкам безалкогольного спілкування за допомогою програвання стереотипних ситуацій. Це можуть бути ситуації: «в колі сім'ї», «наодинці», «серйозна розмова з сином (дочкою)», «у товаристві чоловіка (жінки)», «на роботі», «у своїй компанії» і ін. Головне в такому тренінгу - закласти основу конструктивного виходу зі складних ситуацій без звернення до алкоголю, шляхом знаходження взаємоприйнятних для учасників рішень.
Значні зусилля спрямовуються на корекцію знижених самоповаги і самооцінки. Психотерапевт повинен знати, що навіть при наявності зовнішньої самовпевненості більшість хворих на алкоголізм переживають виражене почуття провини, яке намагаються маскувати або компенсувати різними, в тому числі агресивними формами поведінки. Таке компенсаторне підвищення самооцінки перешкоджає вирішенню інших завдань психотерапії, тоді як глибокий аналіз цих переживань стає стимулом до реабілітації хворих в широкому сенсі слова. Психотерапевтична група повинна сприяти тому, щоб хворі почали відчувати себе гідними тих зусиль, які прикладаються до їх лікування лікарями, родичами, психотерапевтичною групою.
Важливим моментом в груповій психотерапії жінок є аналіз шляхів і способів компенсації особливостей їх поведінки та емоційної сфери, пов'язаних з порушеннями їх полоролевого поведінки і насамперед огрублением характеру і втратою жіночності (Бокий, Цыцарев, 1985). Як зазначалося вище, їм властивий напружений внутрішній конфлікт між прагненням відповідати вимогам жіночої соціальної ролі і неможливістю їх здійснити через алкоголізації. Необхідно усвідомлення цього конфлікту в процесі психотерапії, що досягається завдяки застосуванню психотерапевтичних методик, що дозволяють проаналізувати дисонанс між вербальною і невербальною сторонами спілкування, наприклад, за допомогою вираження одних і тих же почуттів у вигляді словесних визначень і з допомогою пантоміми. Таку ж навантаження тут можуть нести проективні малюнки пацієнток. В обговоренні малюнків, наприклад, на теми «моя сім'я», «я і мій чоловік», «мої діти», «мої подруги і я» дуже виразно відбивається зазначений вище внутрішній конфлікт жіночої самосвідомості. Слід, однак, застерегти психотерапевтів від категоричних суджень про втрати жіночності у хворих, оскільки, по-перше, цей варіант змін особистості зустрічається не у всіх хворих, а, по-друге, несподіване визнання цього факту може призвести до депресивної реакції, почуття своєї неповноцінності і безперспективності, так як «жіночність» одна з найбільш значущих сфер переживань цих хворих.
Сторінки: 1 2 3 4 5
