Сторінки: 1 2 3 4 5

Групова психотерапія

Так само як і в індивідуальній психотерапії, в процесі групової психотерапії оптимальною є така позиція психотерапевта, при якій хворі відчувають щирий інтерес і співчуття, що спонукає їх таким же чином ставитися один до одного. У той же час психотерапевт повинен залишатися керівником групи, здатним допомогти їй виходити з більшості кризових ситуацій.
Для роботи психотерапевтичної групи не може бути встановлено жорсткої програми. Психотерапевт повинен лише прагнути до того, щоб всі поставлені вище завдання знайшли відображення в процесі групової психотерапії. Наприклад, у тих випадках, коли склад групи залишається незмінним на протязі, наприклад, 25 і більше занять, доцільним може виявитися зміна етапність у проведенні групової психотерапії: першим слід етап вивчення і корекції особистісних конфліктів хворих, тоді як подолання анозогнозії відводиться друге місце. Така побудова психотерапевтичного процесу дозволяє уникнути періоду перебудови методики групової психотерапії, пов'язаного з переходом від досить регламентованою тематичної психотерапії (спрямованої на підвищення обізнаності хворих про свою хворобу) до більш складних форм групової взаємодії. Особливо ефективною така тактика виявилася в групах хворих алкоголізмом з афективними порушеннями і жінок, що страждають алкоголізмом.
Для участі в груповій психотерапії підбираються хворі, що перебувають на стаціонарному або амбулаторному противоалкогольном лікуванні і не мають вираженої деградації особистості, що виявляється в інтелектуальному або морально-етичному зниження.
До складу кожної групи входять 9-11 осіб з урахуванням практично неминучого відсіву хворих в ході лікування. Групи більшого розміру створювати не слід, так як в них неможливо забезпечити досить інтимну психотерапевтичну атмосферу. Групи повинні бути закритими, тобто їх склад не змінюється протягом усього періоду лікування. У групи включаються хворі різного віку, соціального положення і освіти; по підлозі вони повинні бути однорідними. У них недоцільно включати осіб літнього віку (старше 50 років), а також хворих, які ведуть антисоціальний спосіб життя. Тривалість кожного заняття встановлюється заздалегідь і не повинна перевищувати 1,5 ч. В стаціонарних умовах групова психотерапія проводиться щоденно (4-5 разів на тиждень), амбулаторних - два рази в тиждень.
Краще, якщо керівниками групи є два психотерапевта: лікар-нарколог і медичний психолог. В установах наркологічної служби (стаціонарах, диспансерах, відділеннях на промислових підприємствах) при великому навантаженні лікарів по веденню хворих клінічний психолог поряд з участю у проведенні занять допомагає в підборі хворих, підготовці їх до групової психотерапії, здійснює зв'язок з лікарями і персоналом відділень, бере участь у роботі з родичами хворих і займається вирішенням організаційних питань.
Важливим моментом є підготовка хворих до участі в груповій психотерапії. Психотерапевта в індивідуальних бесідах необхідно створити у них мотивацію до роботи в групі, охарактеризувати цю роботу як процес взаємодопомоги один одному у вирішенні важких в соціально-психологічному плані ситуацій і внутрішніх проблем. На першому, початковому, занятті психотерапевт розповідає про завдання групової психотерапії, про необхідність активного включення в неї всіх членів групи, акцентує увагу на принциповій різниці між груповою психотерапією та іншими видами лікування, які не вимагають від хворих настільки активної позиції. В цілях забезпечення атмосфери емоційного комфорту і відвертості на першому занятті необхідно домовитися з хворими про те, що зміст дискусій у групі не повинна виноситися за її межі.
Починається робота зі знайомства членів групи. Хворі повинні розповісти про себе найсуттєвіше, торкаючись найважливіших моментів своєї біографії, особливостей характеру, кола інтересів, цінностей, відносин у родині, на роботі. Незважаючи на виражену анозогнозию, більшість хворих прагне розповісти тільки свій «алкогольний анамнез», та й то з великими спотвореннями.