Психотерапія

У п'яту групу об'єднується широке коло завдань, що належать до розв'язання або пом'якшення внутрішніх конфліктів, пов'язаних з міжособистісними і интропсихическими проблемами, зміною самооцінки і підвищенням самоповаги хворих на алкоголізм. Зі свого предмета і методів реалізації цих завдань багато в чому збігаються з тими, які ставляться в психотерапії неврозів. Корекція ставлення до себе, а отже, послаблення одного з найважливіших мотивів, пов'язаних з потягом до алкоголю, досягається також завдяки рішенню інших терапевтичних завдань: формування установки на тверезість, вирішенню тривалих конфліктів з близькими людьми, придушення патологічного потягу до алкоголю на біологічному рівні, ослаблення афективних порушень і т. д.
Шоста група включає завдання, що відносяться до зміни соціально-психологічного статусу та способу життя хворих на алкоголізм, в першу чергу внутрішньосімейних відносин і стереотипів міжособистісної поведінки у виробничих і побутових ситуаціях.
Основними корекції способу життя є два моменти: зменшення числа соціальних ситуацій, на які може бути спроектовано потяг до алкоголю, і створення умов для виникнення реакцій самоствердження як станів, стабілізуючих самооцінку і емоційний стан і перешкоджають у більшості випадків актуалізації потягу до алкоголю. Рішення цих завдань здійснюється головним чином за рахунок активного втручання в середу пацієнтів - у їх сімейне і виробничу ситуацію. Серед методів психотерапії провідну роль займають тут психотерапія подружніх пар і групова підтримуюча психотерапія.
Наведені вище завдання мають різну значимість і питома вага на різних етапах лікування і реабілітації хворих на алкоголізм і різною мірою можуть бути вирішені засобами психологічного впливу на хворих. Так, в усуненні потягу до алкоголю і більшості афективних порушень значну роль відіграє психофармакологическое лікування. Разом з тим існують такі завдання лікування алкоголізму, рішення яких досягається виключно психотерапевтичними засобами. До них відносяться подолання анозогнозії та формування установки на тверезість, вплив на систему відносин особистості, реконструкція або ослаблення патологічних захисних реакцій, вплив на психологічні ланки потягу до алкоголю і т. д.
Поряд з цим необхідно підкреслити, що в практиці психотерапії спостерігається певна взаємозв'язок у вирішенні психотерапевтичних завдань: спрямовуючи свої зусилля на одну з них, у ряді випадків можна істотно вплинути на іншу. Наприклад, неформальне прийняття хворим рішення про утримання від алкоголю, як правило, позитивно позначається на його афективній сфері: знижується рівень тривоги, напруги, поліпшується настрій в цілому. З іншого боку, дозвіл або ослаблення ряду внутрішніх протиріч і міжособистісних конфліктів дозволяє більш конструктивно підійти до формування установки на тверезість. І нарешті, зниження його загального афективної напруги в істотній мірі сприяє ослабленню потягу до алкоголю.
Аналогічну роль може грати фармакотерапія. Вона дозволяє зробити хворого більш доступним на першому етапі психотерапії, стабілізувати його настрій, послабити потяг до алкоголю. Проте спостереження показали, що використання психотропних препаратів може мати і негативні для психотерапії наслідки: надмірне зниження афективної напруженості зменшує мотивацію хворих до участі в психотерапії і робить неможливим емоційне усвідомлення хворих в психотерапевтичній ситуації.
Істотне значення в описуваної програми лікування та реабілітації хворих на алкоголізм поряд з медикаментозним лікуванням належить індивідуальної та групової психотерапії. В цілях оптимального використання можливостей кожного з цих методів та правильного розподілу зусиль і часу психотерапевтів необхідно розділяти стоять перед ними завдання.