Одночасно зі збільшенням загальної кількості рідини наростали позаклітинний і внутрішньоклітинний сектори водного простору організму. Це досить виразно показано у спостережуваних нами хворих (31 хворий) при використанні радонида (тіоціанат) натрію (проба В. Тульчинського, 1965). Позаклітинна рідина становила 16,68±0,956 л у огрядних жінок і 22,23±1,63 л у здорових чоловіків при нормі 17,28 + 0,68 л (р<0,01). У окремих хворих ці показники були особливо великі - від 25 до 35,7 л. Середній вміст внутрішньоклітинної рідини 32,8+2,8 л у жінок і 50,1 ±4,36 л у чоловіків.
Для визначення затримки рідини в організмі використовують ще один показник, що характеризує розподіл води по секторах тіла,- процентне відношення внутрішньоклітинної рідини до загальної воді організму і показник розподілу води (співвідношення між загальною та позаклітинної водою) [Moore, 1963; Debry, 1966]. За загальноприйнятою нормою перший показник дорівнює 55%. У всіх обстежених нами хворих він був значно вище - від 60 до 77,1% при середньому значенні 66,73+1,4%. Розподіл води, по якому судять про перехід води з клітин у позаклітинний простір, також було збільшено від 2,5 до 3,93 (середнє значення 3,086±,0,18) при загальноприйнятій нормі 2,3 [Тульчинський В., 1965; Tremolieres, 1969]. Загальна кількість води і позаклітинної і внутрішньоклітинної рідини наростала зі збільшенням маси тіла, мало відрізняючись від норми на початку хвороби і досягаючи високих значень при ожирінні III і IV ступеня.
Таким чином, у хворих на ожиріння є глибокі зрушення у водному обміні: як у загальній кількості рідини, так і в розподілі води за секторами тіла, що знаходяться в прямій відповідності з тяжкістю захворювання.
В останні роки [Лапшин В. П., 1983] підтверджені наші дані про збільшення загальної кількості рідини та її змісту у позаклітинному секторі при ожирінні, але висловлюється протилежна думка щодо внутрішньоклітинної рідини. Автор встановив, що при ожирінні I і II ступеня внутрішньоклітинна рідина має тенденцію до зменшення, при III-IV ступені це зменшення достовірно. В. П. Лапшин приходить до висновку про секторальну перерозподіл рідини, а не гіпергідратації при ожирінні.
Ми вважаємо, що дані про внутрішньоклітинної рідини потребують подальшого уточнення. Всі автори спираються на теоретичні розрахунки. Внутрішньоклітинна рідина визначається по різниці між загальною і позаклітинною рідиною, до того ж виміряна різними методами. Однак, беручи до уваги безперечне зростання загальної кількості води в організмі огрядного хворого і усунення цих порушень під впливом редукції маси тіла, ми маємо право вважати цей факт безперечним. Питання про секторальну розподіл води в організмі хворого ожирінням певною мірою залишається відкритим. При оцінці цього показника, мабуть, особливу увагу слід приділяти стану серцево-судинної системи. Кількість внутрішньоклітинної рідини, як повідомляє В. П. Лапшин, зменшується при ожирінні з супутньою серцевою недостатністю, що було достовірним при огрядності важких ступенів (III-IV), коли серцево-судинна патологія не могла бути виключена.
Збільшення кількості рідини в організмі огрядних хворих пов'язано і з тим, що ряд етіологічних факторів, які призводять до ожиріння, викликають затримку води і солі. Це надлишкова продукція інсуліну, підвищення рівня ІРІ та збільшення резистентності до інсуліну, що веде до порушення клітинної проникності [Лейтес С. М., 1948].
Затримка води в тілі хворих зумовлена особливостями харчування, в першу чергу переважно вуглеводистою їжею. По всій імовірності, це відіграє важливу роль у хворих, які тривало вживають висококалорійну їжу, багату вуглеводами [Ходжиматов Ст. А., 1964; Лейтес С. М., 1967; Е. Л. Васюкова, А. М. Грановська-Цвєткова, 1970; Gordon et al., (1963); Debry, 1966].
