За класифікацією W. J. Waddell, С. Marlowe (1981) діазепам і оксазепам відносяться до групи лікарських речовин, при введенні яких в організмі вагітної відносно повільно відбувається вирівнювання концентрацій лікарського препарату у материнської і плодової камерах, що обумовлено, зокрема, досить високим ступенем зв'язку препаратів даної групи білками плазми крові вагітної. В подальшому для цієї групи лікарських препаратів характерна більш висока концентрація в сироватці крові плода, ніж у сироватці крові вагітної.
Ця особливість діазепаму може бути обумовлена більш міцної взаємозв'язком даного препарату з білками сироватки крові плоду, що в свою чергу може призводити до накопичення діазепаму в його організмі [Nau Н. et al, 1983].
Цими особливостями фармакокінетики діазепаму пояснюються, очевидно, пригнічення дихання, гіпотонія, гіпотермія і гальмування рефлекторної діяльності і, зокрема, смоктального рефлексу у новонароджених при антенатальному надходженні в їх організм діазепаму та його основного метаболіту N-диметилдиазепама. Значні концентрації препарату визначаються в сироватці крові дітей ще через багато часу після народження, чому сприяє більш тривалий період полуэлиминации діазепаму у новонароджених порівняно з дорослими людьми (часом напіввиведення відповідно 15-100 і 15-25 год) [Heimann G., 1981; Arulappu R, Biggs J. С. G, Allan J. A., 1981]. Симптоми відміни можуть розвинутися у новонароджених при систематичному застосуванні діазепаму матір'ю у дозі 10-15 мг протягом останнього триместру вагітності [Hill М, Kleinberg F, 1984].
Слід мати на увазі властивості діазепаму та його основного метаболіту, а також оксазепама виділятись у грудне молоко, що при годуванні дитини грудьми викликає підвищену сонливість і зниження маси тіла новонародженого. Концентрація діазепаму в грудному молоці становить приблизно '/ю від такої в сироватці крові матері. Побічні дії у новонародженого спостерігаються при повторному застосуванні діазепаму в добовій дозі, що перевищує 10 мг/кг [Edwards А, 1981].
Можливість токсичного впливу діазепаму на організм плода і новонародженого змушує критично поставитися до його використання в період вагітності та під час пологів [Munro С. D, 1981].
У той же час більшість експериментальних досліджень і клінічних спостережень свідчить про відсутність порушень морфогенезу при прийомі вагітними транквілізаторів - похідних бензодіазепіну (діазепаму, хлордіазепоксид та ін) і мепробамата.
Їх введення вагітним щурам, мишей і кроликів в період інтенсивного органогенезу в дозах, в 20-40 разів перевищують терапевтичні, не супроводжувалося збільшенням рівня вроджених вад розвитку порівняно з рівнем у контрольних групах тварин [Tuchmann-Duplessis Н, 1984]. Про це свідчать також епідеміологічні ретроспективні спостереження на людях [Tuchmann-Duplessis Н, 1975; Hartz S. С. et al, 1975].
Великий інтерес представляє вивчення дії реланіуму в період вагітності. Було досліджено стан 275 новонароджених, матері яких отримували під час пологів реланіум (сибазон). 260 новонароджених склали контрольну групу. Дані електрокардіографії, кислотно-основного складу крові, оцінка за шкалою Апгар свідчать про те, що препарат не чинить негативного впливу на плід і новонародженого [Вентка М., Дзецюхович Л, Ульман Ю, 1983].