Особливості медичної діяльності породжують специфічні вимоги до морально-психологічних якостей лікаря. А. П. Чехів писав: «Професія лікаря - це подвиг, вона вимагає самовідданості, чистоти душі і чистоти помислів. Треба бути ясним розумово, чистим морально і охайним фізично». «...Працівників Медикосантруда, - говорив М. І. Калінін, - не можна порівнювати з працівниками інших професій. Тих якостей, які потрібні для інших категорій, ще недостатньо для працівників Медикосантруда». Він вважав, що найбільш важливими професійно-етичними якостями медичних працівників є альтруїзм, «відоме самозречення» і самодисципліна. Відсутність цих якостей може служити достатньою підставою для того, щоб позбавити спеціаліста вдачі займатися лікуванням.
Медична діяльність вимагає від лікарів готовності до самопожертви. Адже навіть хворого на грип ізолюють від здорових людей, лікар ж за родом своєї діяльності повинен вступати в контакт з будь-яким хворим.
Лікаря в значно більшою мірою, ніж представникам багатьох інших професій, необхідно вміння підпорядковувати свої особисті інтереси громадським (щоб попять це, достатньо навіть самих прозаїчних життєвих прикладів: лікар тільки що прийняв ванну, а його в пургу викликають до породіллі, зібрався в гості - у сусіда серцевий напад тощо). С. П. Боткін так писав про цю особливості лікарської роботи: «Необхідно мати справжнє покликання до діяльності практичного лікаря, щоб зберегти душевну рівновагу при різних несприятливих умовах його життя...» Не менш необхідно йому і професійна холоднокровність, що дозволяє ясно мислити і бути твердим, коли у важких ситуаціях потрібно приймати рішення.
Відомо, що в процесі тривалої медичної практики можливе притуплення почуттів лікаря: у одних більше, в інших меншою мірою виробляється звичка до страждань хворих. Це робить надзвичайно актуальним завдання виховання у медичних працівників особливої культури почуттів. Лікар немислимий без таких якостей, як доброта, чуйність, м'якість. Наприклад, хвора, з надією заглядаючи в очі лікаря, запитує: «чи Можу я сподіватися, що ви мене вилікуєте, доктор», - і у відповідь чує: «У нас не шевська майстерня, гарантії ми не даємо». Подібні черствість, бездушність, байдужість до долі хворої людини неодмінно позначаються на лікуванні, якими б великими професійними знаннями не володів лікар. Звикання до страждань хворих, професійна холоднокровність не повинні перетворюватися у лікаря в черствість, бездушність. Морально вихована лікар якраз зуміє провести тут потрібну межу.
Таким чином, необхідність існування лікарської етики зумовлена насамперед особливим характером відносин між медичними працівниками та хворими. Моральні норми, що регулюють ці відносини, та їх обґрунтування складають основний зміст лікарської етики.
Підкреслюючи це положення, слід зазначити і те, що специфіка лікарської діяльності позначається не тільки на відношенні «лікар - хворий». Н. А. Семашко у статті «Про вигляд радянського лікаря» писав, що лікарська етика включає три групи питань: 1) ставлення лікаря до хворого; 2) ставлення лікаря до колективу (суспільству); 3) ставлення лікарів між собою.
Цілком очевидно, що однією з вимог лікарської етики має бути встановлення в медичних колективах відносин вимогливості і взаємодопомоги. В колективі медичного закладу особливо нетерпимі грубе звернення один до одного, зневажливе ставлення до думки інших, у тому числі й до думки середнього медичного персоналу. Справа не тільки в тому, що подібні взаємовідносини суперечать принципам комуністичної моралі. Лікар не повинен забувати, що взаємини медичного персоналу складаються на очах хворих, легко ранимих в силу своєї безпорадності і тому дуже чутливі до грубості і несправедливості.
