Кожен медичний працівник як громадянин вступає у певні відносини і з іншими категоріями людей. Ці відносини будуються на основі загальних вимог комуністичної моралі. Але і тут повинні враховуватися особливості професії лікаря. Так, медичним працівникам нерідко доводиться виступати перед населенням з популярними бесідами на санітарно-освітні теми. І в таких випадках виникають свої професійно-етичні питання. Наприклад, наскільки відвертим може бути лікар у подібних виступах, чи все йому розповідати аудиторії про симптоми і клінічній картині таких захворювань, як, наприклад, інфаркт міокарда, злоякісні пухлини, лейкози.
Моральним обов'язком лікаря є пропаганда високих моральних ідеалів, правильного способу життя, що має пряме відношення до попередження і лікування ряду захворювань.
Отже, особливості праці медичних працівників, одного з найгуманніших і найвідповідальніших, породжують яскраво виражену професійну специфіку моралі, лікарську чи медичну мораль. Її зміст утворюють принципи, норми і правила поведінки медичних працівників у процесі їх професійної діяльності. Вивчення лікарської моралі, рішення своєрідних моральних проблем медичної професії є завданням особливої розділу учення про моральність, одного з видів професійної етики - лікарської етики. При цьому слід мати на увазі, що основні вимоги лікарської етики поширюються на всіх медичних працівників, а не тільки на лікарів.
У літературі, присвяченій як загальних, так і професійних проблем моральності, поняття «мораль» і «етика» часто вживаються як рівнозначні. Особливо це характерно для робіт з питань лікарської моралі. Так, наприклад, замість того щоб сказати «норми і правила лікарської моралі», говорять «норми і правила лікарської етики». Хоча ототожнення лікарської етики та лікарської моралі не відрізняється науковою строгістю, з ним доводиться рахуватися як з міцно і здавна усталеною традицією.
Важливе значення для розробки проблем лікарської етики має з'ясування співвідношення між лікарською етикою і лікарської деонтологией, так як в літературі немає єдиної думки про співвідношення цих понять.
Слово «деонтологія» означає «вчення про належне». В науковий обіг цей термін введений англійським правником і моралистом Бентамом. У Великій медичній енциклопедії лікарська деонтологія визначається як «принципи поведінки медичного персоналу, спрямованих на максимальне підвищення корисності лікування і усунення шкідливих наслідків неповноцінної медичної роботи». Деонтологічні правила склалися в самих різних областях медицини: хірургії, психіатрії, венерології, рентгенології, педіатрії та ін
У роботах, що вийшли останнім часом, вимальовується, на наш погляд, правильне розуміння співвідношення лікарської етики та лікарської деонтології. З одного боку, підкреслюється їх єдність, а з іншого - розходження. Так, С. Ф. Семенов і А. В. Шмаков в збірнику «Медична етика та деонтологія» пишуть: «Наявність певної специфіки, властивої медичної етики та деонтології, не дає підстав для різкого відокремлення їх один від одного. Ця специфіка полягає насамперед у тому, що медична етика є теоретичною основою, обґрунтуванням медичної деонтології, остання ж є практичним застосуванням у повсякденному діяльності медичного працівника будь-якої спеціальності найважливіших медико-етичних положень і принципів». Такої ж точки зору про медичної етики дотримуються автори іншої статті з цього ж збірника В. П. Фурменко, Б. П. Буравков, К. Е. Демченко. Вони пишуть: «Медична етика... досліджує місце і роль морального чинника в професійній діяльності представника медицини. Вона вивчає причини виникнення, функціонування та розвитку професійної медичної моралі, закономірності її норм і принципів з панівними в суспільстві моральними відносинами, залежність їх від характеру суспільства та природи соціально-економічних відносин, досліджує вплив моральної атмосфери і моральних цінностей медицини на ефективність вирішення поставлених перед нею проблем. Медична етика вивчає і розробляє загальні принципи взаємовідносини представників медицини з пацієнтами, їх родичами і близькими, один з одним і суспільством в цілому в процесі виконання ними своїх професійних обов'язків. Її норми і принципи відображають загальні і необхідні моменти професійної діяльності медиків незалежно від конкретного характеру їх праці. Їх дотримання є обов'язковою умовою успішного виконання професійного обов'язку».
