До активного типу психологічного захисту відноситься і втеча в роботу від важкої психологічної ситуації, намагання забутися в роботі. Саме цим і пояснюється в ряді випадків прагнення хворого швидше піти з лікарні, коли він починає підозрювати, що у нього зі здоров'ям щось дуже серйозне.
По-іншому будуються механізми психологічного захисту при явищах витіснення і заперечення. Насамперед слід зазначити, що вони формуються на підсвідомому рівні. Найпростіше явище витіснення, напевно, знайоме кожній людині: те, що нам неприємно, ми іноді намагаємося відтіснити в нашій свідомості далеко на задвірки. Чи Не тому ми так часто забуваємо» протягом дня (хоча нам про це передали!) зателефонувати людині, від розмови з яким не чекаємо нічого хорошого. І весь день намагаємося знаходити невідкладні справи, аби виправдати своє небажання підійти до телефону...
Так іноді і про хвороби, якщо вона не особливо докучає якимись суб'єктивними відчуттями (болями і т. д.), людина намагається забути і не згадувати. І в ряді випадків навіть серйозне захворювання хворий починає ігнорувати, заперечувати. Він не є на прийом до лікаря, хоча йому про це не раз повідомляли, щоб не почути нагадування про хвороби, щоб знову не виникли ті неприємні думки, пов'язані з нею. Лікарі в своїй практиці не раз зустрічали хворих, які уникають зустрічей з ними, як тільки запідозрять у себе «щось недобре», враховуючи «настирливе» увага до них з боку лікаря, призначення їм все нових обстежень. Це типова позиція страуса.
Але зустрічається і така психологічна захист, при якій хвороба стає як би «бажаною», бо, наприклад, саме нею той чи інший людина намагається пояснити свої неуспіхи в службі, творчої діяльності («дуже хотів би, та не можу - все клята хвороба»), І всім своїм виглядом такий хворий (хоча захворювання у нього зовсім невинне) намагається розчулити оточуючих, викликати співчуття, уникнути докорів за недбайливість («що з нього візьмеш: хвора людина»). Нерідко саме за таким механізмам розвивається те, що ми вже позначили як «втеча у хворобу».
Сподіваємося, що читачеві тепер більш зрозумілими стали психологічні механізми, що лежать в основі формування деяких варіантів реакцій на хворобу.
Але не це було головною метою даного розділу. Нам хотілося підвести читача до думки, що, вміло використовуючи механізми психологічного захисту, напевно, можна якоюсь мірою керувати формуванням внутрішньої картини хвороби, запобігати розвиток неадекватних її форм.
