За характером і тривалості перебігу післяпологовий сепсис можна поділити наступним чином:
1. Блискавичний сепсис, який характеризується важким, бурхливим перебігом, різко вираженою інтоксикацією. Виникає зазвичай в перші години або дні після пологів, нерідко закінчується летально протягом перших годин або діб. На секції найчастіше не знаходять гнійних метастазів.
2. Середній за тривалістю сепсис характеризується гострим перебігом, закінчується протягом 2-3 тижнів.
3. Тривалий (затяжний) сепсис починається звичайно гостро; рідше симптоми, сепсису наростають поступово. Тривалість його може досягати декількох місяців.
Застосування антибіотиків відбилося як на терміни початку сепсису, так і на його тривалості. Пізніше початок сепсису (через 2-3 тижні і більше після пологів) спостерігається в даний час частіше, ніж це мало місце в минулому, коли не було антибіотиків, причому попередня форма сепсису післяпологової інфекції нерідко створює враження легкого захворювання. Проте можна виявити лише окремі ознаки, які не укладаються в картину видимого благополуччя. Це насамперед відноситься до почастішання пульсу, прискореною ШОЕ, зрушення в лейкоцитарній формулі. Погіршення відбувається поступово або виникає раптово, особливо після відміни антибіотиків або в результаті яких-небудь маніпуляцій.
Тривалий (затяжний) сепсис також зараз зустрічається частіше, ніж раніше. Протягом затяжного сепсису зазвичай спостерігаються ремісії. При тривалому захворюванні зростає небезпека виникнення септичного ендокардиту, частіше зустрічаються пізні ускладнення у вигляді інкапсульованих абсцесів та ін.
В умовах лікування антибіотиками основні критерії сепсису (важкий стан, озноб, бактеріємія, освіта метастазів, зміни картини крові) у ряді випадків стали менш вираженими. Лікування сепсису будується на принципах, описаних у розділі «Загальні принципи терапії при післяродових захворювань».
Слід зазначити деякі особливості терапії при эндокардиальном варіанті сепсису. Головним є застосування антибіотиків у великих дозах і протягом тривалого часу (декілька тижнів). Не менш важливо виділення збудників інфекції та визначення їх чутливості до антибиотикам1. Для виявлення збудника захворювання необхідні повторні, часті посіви крові. Нерідко найбільш ефективним виявляється взяття крові для посіву в самому початку ознобу або після попереднього внутрішньовенного введення 50 мл 40% розчину глюкози. Визначення чутливості виділеного збудника рекомендується проводити не тільки методом паперових дисків, але і методом серійних розведень.
При ураженні ендокарда, викликаному коками, призначають бензилпеніцилін в мегадозах (добова доза до 40 млн. ОД і більше) в поєднанні зі стрептоміцином (добова доза 2 г). Якщо виділений пенициллиназообразующий стафілокок, пеніцилін замінюють метициллином або оксацилліном (по 8-12 г на добу). При ендокардиті, викликаному грампозитивними коками, заслуговує уваги застосування ристомицина, що володіє властивістю накопичуватися на ендокарді.
Препарат вводять тільки внутрішньовенно, найчастіше крапельним способом. Препарат розчиняють у фізіологічному розчині з розрахунку 500 000 ОД у 250 мл розчину. Добова доза становить 1-1,5 млн. ОД, її вводять у два прийоми з інтервалом 12 годин. Тривалість застосування 24-30 днів.
Ристоміцин чинить токсичну і місцеву подразнюючу дію. При його застосуванні можливі ототоксичні, нефротоксичні, алергічні явища, явища з боку кісткового мозку (лейкопенія, Нейтропенія аж до агранулоцитозу, тромбоцитопенія). Необхідний ретельний контроль (аналіз крові не менше 2 разів на тиждень). За 15-20 хвилин до введення ристомицина рекомендується зробити ін'єкцію піпольфену або димедролу.
Якщо збудниками при эндокардиальном варіанті сепсису є грамнегативні мікроби, то призначають канаміцин в поєднанні з хлороцидом чи ампіцилін у комбінації з канаміцином.
