Таким чином, роль психічних особливостей особистості в етіології алкоголізму визнають багато дослідників. На думку Р. В. Морозова (1976), Н. Н. Іванець (1980) клінічний підхід до дослідження проблеми «особистість і алкоголізм» представляється найбільш перспективним.
Сучасні психологи пояснюють пристрасть до алкоголю мотивами і потребами. На їхню думку, спочатку алкоголь не виділяється серед інших другорядних мотивів спонукання - він не відіграє суттєвої ролі в ієрархії мотиву, що спонукає до діяльності лише в певних загальноприйнятих ситуаціях. Про це говорять і первісне предметний зміст потреби в алкоголі, і способи її задоволення (достатній привід і певні умови для вживання алкоголю). Зростаюча потреба в алкоголі все більше втягує людини в діяльність за своїм задоволенню. Неминуче виділяється ряд допоміжних дій (добування грошей, знаходження приводів для випивки і т. п.), які підпорядковані кінцевій меті - задоволенню потреби в алкоголі. Після того як алкоголь стає відношенням, «ідеєю», його вживання починає все більше виходити за межі так званих алкогольних ситуацій. З часом усі проблеми починають вирішуватися через алкоголь і з його допомогою, алкоголь стає смыслообразующим мотивом поведінки.
Радянські вчені Р. К. Ушаков (1959), А. А. Портнов, І. Н. П'ятницька (1971), Р. М. Ентін (1972), В. В. Стрельчук (1973), Г. В. Морозов (1980) та ін, визнаючи певну схильність до алкоголізму, не вважають її ведучою. Вирішальна роль у розвитку зловживання алкоголем належить мікросоціальним, зовнішнім факторам. В результаті комплексної оцінки впливу особистісних, сімейно-побутових і виробничих факторів на патологічний потяг до алкоголю у хворих алкоголізмом було встановлено, що на початкових етапах захворювання актуалізації потягу до алкоголю найбільше сприяють сімейно-побутові і виробничі фактори. У міру обважнення захворювання при актуалізації патологічного потягу до алкоголю зростає роль біологічних факторів» [Морозов Р. В., 1980].
Деякі зарубіжні дослідники особливе значення в етіології алкоголізму надають ендокринної дисфункції, особливому генетично детермінованим типом обміну та інших проявів біологічної «недостатності». Такий підхід пояснюється розглядом громадського здоров'я лише під кутом зору біологічних закономірностей.
Окремі дослідники за кордоном нерідко розглядають алкоголізм як наслідок неврозу, етіологія якого трактується з психоаналітичних позицій.
Друга група причин визначається соціологічними концепціями. Алкоголізм розглядається як наслідок різноманітних соціальних впливу: суспільно-економічних умов, алкогольної політики держави, культурних і релігійних традицій і ритуалів, особливостей виховання, праці, побуту, професій. В числі соціальних факторів називають і звичаї найближчого оточення (мікросередовище).
Хоча роль різних соціальних, психологічних і біологічних факторів в етіології алкоголізму все ще залишається спірною, багато авторів не тільки в нашій країні, але і за кордоном визнають значення соціальних факторів у виникненні і поширенні алкоголізму.
Соціальну природу алкоголізму, як відомо, підкреслювали в своїх творах класики марксизму-ленінізму. Вони звертали увагу на класову нерівність трудящих при капіталізмі і несприятливі умови життя як причини пияцтва. У своїй знаменитій праці «Становище робітничого класу в Англії» Ф. Енгельс, описуючи погані побутові умови і важка праця англійських робітників, зазначає, що «...крім цих швидше фізичних причин, що штовхають робочого до пияцтва, надають свою дію і сотні інших обставин: приклад більшості, недостатнє виховання, неможливість захистити молодих людей від спокуси, у багатьох випадках прямий вплив пияків-батьків, які самі пригощають дітей вином, впевненість, що під впливом спиртних парів забудеш хоч на кілька годин нужду і гніт життя...»