Значна частина цивільних лікарів ще до початку війни була мобілізована в армію і прикомандирована до постійним військовим і військово-тимчасових госпіталях. Навіть лікар В. С. Орлай (1771 -1829), колишній вченим секретарем Медико-хірургічної академії та редактором єдиного в той час «Загального журналу лікарської науки», в 1812 р. був покликаний в армію і півтора року працював на посаді ординатора Петербурзького сухопутного генерального госпіталю.1
Тільки хворі й слабкі, нездатні до похідного життя, продовжували працювати за колишньою своєї посади, але робота цих лікарів ускладнилася і збільшилася, оскільки поранені воїни потрапляли в будь-яке місце, а військові контингенту формувалися для армії всюди. Ілюстрацією цього може служити рапорт лікаря Томашевського в Київську лікарську управу. Говорячи про важких умовах, які створилися в повіті, він між іншим писав:
«Воїнство це більше тисячі залишив нам своїх стражденних, причому одне Симбирское ополчення, через досить короткий час, представило в Богуславль наш хворих воїнів 738. При толь знатного кількості симбирцев у мене ще було кілька десятків мещеряков і двуротной інвалідному якийсь Канівської частини».2
Деякі поранені залишалися поблизу своїх частин і лікувалися полковими лікарями. Про один такий випадок, коли десять поранених офіцерів лікував полковий штаб-лікар Стефанович, розповідає А. В. Антоновський. Після від'їзду лікаря лікування продовжував фельдшер. Результат був дуже хороший. Автор пише: «Все від ран скоро одужали, і не тільки легко, але і важко поранені, безногі і безрукі.. .»3
Крім спеціально організованих госпіталів, деякі поміщики влаштовували у своїх маєтках домашні госпіталі, де поранені і хворі перебували до повного одужання. Такі шпиталі, наприклад, влаштували М. С. Воронцов у Володимирській губернії на 300 солдатів і 50 офіцерів,4 С. А. Хом'яків, К. І. Коленов, Міллер в Смоленської губернії 5 та ін.
До кінця 1812 р. військові шпиталі були розгорнуті в п'ятдесяти одному місті двадцяти губерній. У цей час, за узагальненими відомостями,6 було створено 27 госпіталів, у яких перебувало 38 658 хворих і поранених російських воїнів. Найбільшими з них були наступні головні військово-тимчасові госпіталі: Московський (2286 поранених), Вяземський (1000), Ельнинский (1100), Краснинский (1822), Тульський (2403), Калузький (2796), Козельський (1570), Орловський (3315), Могилівський -(1200) Миски (8250), Мозирський (2000), Бобруйський (2243), Смоленський та ін (рис. 11) відомості про військово-тимчасових госпіталях по Смоленської губернії (по 7 госпіталях) видно, що хворі і поранені розміщені «досить вигідно» «досить порядно», «мають на перший час медикаменти».7
Результати медичного забезпечення російської армії у великій мірі, як ми бачили, залежали від роботи головних військово-тимчасових госпіталів, так як в них концентрувалися всі поранені і хворі, евакуйовані з розвізних і рухливих госпіталів. Стан цих госпіталів, підпорядкованих комиссариатскому департаменту та цивільним губернаторам, в кінці 1812 р. і початку 1813 р. не можна було назвати задовільним. «Було відзначено, що хворі в деяких випадках страждають від скупченості і поганого харчування; разом з тим огляди і ревізії виявили недолік госпітальних запасів і ненадійність госпітального управління. Прямим наслідком незадовільного піклування хворих і поранених з'явилася значна смертність...» Навівши дані про підвищеної смертності в групах госпіталів, підпорядкованих Вицману, автори продовжують: «В незадовільному стані виявлялися не тільки віддалені від нагляду, але й розташовані в столиці. Медик Крейтон, оглянувши за височайшим повелінням петербурзькі госпіталі, також знайшов їх не в повній мірі упорядкованими».8
* * *
2. С. А. Верхратський. Перші міські та повітові лікарі і перші лікарні на Україні.- В кн.: «Нариси історії медичної науки та охорони здоров'я на Україні». Київ, 1954, стор 138.
3. Ст. Харькевич, 1812 р. у щоденниках, записках і спогадах сучасників. Вільна, 1904, вип. III.
4. Ст. Глінка. Пушкін і військова галерея Зимового палацу. Л., 1949.
5. В. М. Вороновський. Вітчизняна війна в межах Смоленської губернії. 1812-1912. СПб. 1912.
6. ЦГВИА, ф. ВУА, д. 3453, стор 117-113, Експонат ВММ № 9501.
7. ЦГВИА, ф. ВУА, д. 3453, стор 138-140, експонат ВММ № І 004.
8. «Століття військового міністерства 1802-1902», т. V, стор 453.
