Ефективність хіміотерапії у певною мірою залежить від обсягу пухлинної тканини. Цим пояснюється посилення ефекту лікування після видалення основних вогнищ пухлини і регіонарних метастазів і, навпаки, зниження результатів при поширених процесах. Теоретичні передумови і клінічні дані вказують на неможливість повного знищення пухлини при застосуванні тільки хіміотерапевтичних препаратів, у всякому разі в сучасних умовах. Використання хіміотерапії в комплексі з променевою та оперативним лікуванням (а у деяких хворих на тлі гормонотерапії) значно збільшує можливість безрецидивного перебігу навіть при значному поширенні процесу.
Крім недостатньої вибірковості хіміотерапевтичних агентів до пухлинної тканини і з-за побічної дії на здорові клітини і організм в цілому, можливість хіміотерапії істотно знижує як первинна, так і розвинулася резистентність. З цим пов'язана значна варіабельність ефективності лікування одним і тим же препаратом або поєднанням декількох, яка може коливатися від практично нульовою до дуже високої (Димарський К. Ю., Бавли Я. К., 1976).
Нарешті, до однієї з найважливіших проблем, що виникають при хіміотерапії, відноситься дія протипухлинних препаратів на імунозахисну сили організму. Виявилося, що відповідна реакція на хіміотерапію не однозначна і пов'язана зі стадією захворювання, фізіологічним періодом життя жінки і режиму введення препарату. Менше імунодепресивну дію відзначено при проведенні хіміотерапії короткими (так званими розщепленими) курсами, або «імпульсами», на тлі лікування андрогенну і кортикостероїдними гормонами. Найбільш вагомим аргументом на користь хіміотерапії служать клінічні результати: висока частота (до 60-70%) об'єктивно реєстрованих ремісій і стабілізацій процесу при лікуванні рецидивів і метастазів, а також поліпшення віддалених результатів при комплексному лікуванні первинного раку молочної залози (операція+хіміотерапія) на 18-23%. Доведені переваги додаткової (ад'ювантної) хіміотерапії після мастектомії, особливо у хворих, що знаходяться в пременопаузі, і менша її ефективність у старших вікових групах (Димарський К. Ю., Бавли Я. Л„ 1976; Fisher, 1977). Нарешті, не викликає сумнівів необхідність тривалих періодичних хіміотерапевтичних впливів при лікуванні запущеного первинного раку молочної залози, не підлягає оперативному лікуванню. При такому поширенні особливо ефективна комбінація променевого лікування і хіміотерапії.
Загальними протипоказаннями до хіміотерапії при первинному раку молочної залози можуть служити серцево-судинна недостатність II і III стадії, глибокі порушення функцій печінки та нирок, виражена лейкопенія (менше 3-Ю9 лейкоцитів в 1 л) і тромбоцитопенія (менше 100-109 тромбоцитів в 1 л), декомпенсований цукровий діабет, похилий вік з явною віковою патологією. До абсолютних протипоказань, вимагає принаймні відстрочити застосування Хіміотерапевтичних препаратів, відносяться гострі інфекційні захворювання (включаючи грип та ангіну) та індивідуальна непереносимість антибластомных агентів, зокрема розвиток загальних алергічних реакцій, виявлених при спробі хіміотерапії в даний час або в минулому.
