Велика увага приділяється вивченню стану водно-сольового обміну. Інтерес цей зумовлений насамперед тим, що по мірі прогресування захворювання та з наростанням склеротичних процесів здатність нирок до концентрування і розведення сечі знижується. У результаті розвиваються виражені розлади водного метаболізму і порушуються розподілу рідин тіла. Чіткі порушення виявляються у відношенні обміну натрію і калію. Цікаво відзначити, що використання сучасних радіаційних лічильників дозволило встановити зниження загального калію тіла, що необхідно враховувати при проведенні активної терапії, що включає великі дози сечогінних.
Все перелічене свідчить про наявність виразних і виражених порушень обмінних процесів. Більшість з країн змін були докладно висвітлені вище. Тут же необхідно підкреслити, що без з'ясування особливостей обмінних процесів і способів їх кореляції неможливо зрозуміти шляхи розвитку та лікування уремії. Зміни з боку внутрішніх органів є вторинними, хоча часто і визначають тяжкість захворювання. Стан серцево-судинної системи відіграє провідну роль у прогнозі хворих з ХНН. Досить вказати, що майже 1/2 хворих, лікованих гемодіалізом, гине від прогресуючої серцевої недостатності. Поява ознак кардіальної инсуффициенции є протипоказанням до трансплантації нирок (в. І. Шумаков, Е. Р. Левицький, 1974). Розвиток серцевої недостатності зазвичай пов'язують з впливом уремічних токсинів. Певний негативний вплив надає і висока гіпертензія, електролітний дисбаланс, зміна гормонального рівноваги. В останні роки дебатується питання про наявність специфічної уремічної кардіопатії (Prasser, Parsons, 1975). У той же час уремічний перикардит перестав бути таким грізним прогностичною ознакою, так як можлива його зворотна динаміка при використанні сучасних засобів лікування. Цікаво відзначити, що частота перикардиту збільшується з 7-8% при ІІБ ст. до 33,3% при ІІІБ ст. ХНН. Частим проявом патології нирок є артеріальна гіпертензія. Необхідно відзначити, що поряд з підвищенням артеріального тиску, у міру прогресування захворювання збільшується число осіб з нормальними цифрами АТ, що може пояснюватися розвитком лівошлуночкової недостатності.
Зміни органів дихання при ХНН неоднорідні. Найбільш часто виявляється нефрогенний набряк легенів. Розвиток нефрогенного набряку поєднувалося з явищами гіпергідратації. Крім того, при нирковій недостатності виявляються специфічні пневмоніти, що обумовлено імунологічним спорідненістю альвеолярної і ниркових тканин. Часто порушується при ХНН і функція зовнішнього дихання. Зниження енергетичних резервів дихальних м'язів, зменшення легеневих об'ємів і дифузії, схильність до гіпервентиляції були виявлені відповідно у 69; 55,5; 55,5 і 52,3% обстежених хворих без закономірних поєднань цих порушень. Співставлення їх з клінічними особливостями захворювання, результати тривалих динамічних спостережень, у тому числі при лікуванні гемодіалізом, свідчили про значні коливання величин досліджуваних показників у одних і тих же хворих, складному і неоднаковому генезі окремих розладів функції зовнішнього дихання при ХНН. Основними причинами порушення механіки дихання і зменшення легеневих обсягів є властиві ниркової недостатності морфологічні зміни бронхолегеневого апарату, розвиток гіпергідратації та серцевої недостатності. Відсутність кореляції між періодично виникає гіпервентиляцією з глибоким, рідким диханням і станом кислотно-лужного та електролітного балансу дозволяють пояснити її порушеннями у вищих регуляторних апаратах дихальної системи.
Зміни з боку шлунково-кишкового тракту при уремії характеризуються розвитком своєрідних порушень порожнинного та пристінкового травлення в тонкому кишечнику. Уремічний гастрит також проявляється функціональними і морфологічними своєрідністю. Цікаво ще раз підкреслити, що шлункова диспепсія, часто відзначається при ХНН, пояснюється інтоксикацією центральної нервової системи. Велике практичне значення має виявляється висока концентрація азотистих шлаків в просвіті шлунка і особливо тонкого кишечника. Цікаво відзначити, що використання діалізу супроводжується появою пептичних виразок дванадцятипалої кишки, що пояснюється розвивається гіперсекрецією або підвищенням рівня гастрину. Уточнення змін шлунково-кишкового тракту в процесі лікування гемодіалізом, ймовірно, дозволить уточнити і механізми цих порушень.
