На II Міжнародному конгресі по плодючості і безпліддя (Неаполь, 1956) розглядалися питання номенклатури якостей сперми і були рекомендовані позначення, наведені в табл. 29.
Однак дана класифікація фактично відображає лише три діагнозу: нормоспермию, олигоспермию трьох ступенів та аспермию. У ній відсутнє визначення астеноспермии, тератоспермии і азооспермії. У той же час сучасний рівень розвитку сперматологии вимагає констатації перерахованих діагнозів, так як кожному з них відповідає своєрідний підхід в питаннях терапії.
На додаток до табл. 29 для позначення характеру рухливості сперміїв (від хорошого до відсутності її) запропоновані наступні найменування: нормокинезия, олигокинезия, гипоолигокинезия, дискінезія і акінезія. Однак ця пропозиція не знайшла відображення в опублікованих роботах. По-перше, зазвичай при постановці діагнозу (нормоспермия, астеноспермия і т. д.) вже враховувався характер рухливості насіннєвих ниток і додаткової констатації не вимагалося. По-друге, опис кожного запропонованого терміну дано не конкретно (наприклад, олигокинезия - зниження рухливості сперміїв, дискінезія - всяке відхилення від нормальної рухливості тощо).
Для позначення морфологічних особливостей сперміїв є наступні терміни: анизооспермия - більше 25-30% патологічних форм; микрозооспермия - більше 50% сперміїв з микроголовкой, макрозооспермия - більше 50% насіннєвих ниток з надмірно великою голівкою, а також при наявності більше 5% клітин спермиогенеза.
Для позначення об'єму еякуляту (від норми до відсутності його) були запропоновані наступні найменування: нормопозия, олигопозия, гіпо-олигопозия і асперматизм.
В даній класифікації відсутні такі поняття, як астеноспермия і тератоспермия, і для характеристики рухливості та морфології сперматозоїдів запропоновані додаткові найменування. Крім того, опущений такий важливий діагноз, як азооспермія. Об'єднання його з аспермией неприпустимо, так як ці два діагнозу вимагають абсолютно різних додаткових досліджень, їм відповідають особливі терапевтичні підходи.
Наведена вище класифікація, прийнята II конгресом по плодючості і безпліддя (Неаполь, 1956), не може задовольнити ні в теоретичному, ні в практичному аспекті. Останнє призвело до того, що запропоновано велику кількість класифікацій, в яких автори часто одним і тим же терміном позначають різні стани еякуляту.
Ми користувалися класифікацією, поданою в табл. 30. У ній кожен діагноз дан у визначенні найбільш важливих, на наш погляд, якісних сторін еякуляту.
Детальна характеристика представлена у відповідних розділах монографії.
Крім перерахованих в табл. 30 діагнозів, ми розрізняли некроспермию (подібний стан на нашому матеріалі виявити не вдалося), коли рухливі спермії в препараті не визначаються. Діагноз некроспермии слід підтверджувати триразовим дослідженням із суворим урахуванням методики отримання і доставки сперми в лабораторію. Такі ж позначення, як пиоспермия, гемоспермия, не вживаються самостійно, а відповідають варіантам патологічних діагнозів (наприклад, олігоспермія другого ступеня, пиоспермия; астеноспермия, гемоспермия). Для позначення характеру рухливості насіннєвих ниток ми відзначали активно, погано рухомі та нерухомі спермії.
В даний час прийнято вважати, що в 60-65% випадків безпліддя «винні» жінки, 30-35%- чоловіки.
