Організація наркологічної допомоги

Такі організаційні основи побудови наркологічної служби в нашій країні.
Не зупиняючись на організації лікування хворих на алкоголізм, сутності протиалкогольної терапії в наркологічних стаціонарах і в амбулаторних умовах (ці питання детально розглянуті в спеціальній монографії Р. М. Ентіна, а також визначені у відповідних методичних вказівках та рекомендаціях Міністерства охорони здоров'я СРСР), ми торкнемося лише деяких організаційних питань, пов'язаних з подальшим розвитком позалікарняної та стаціонарної наркологічної допомоги з урахуванням накопиченого досвіду і завдань щодо подальшого вдосконалення форм і методів боротьби з алкоголізмом.
Як відомо, ефективність лікування хворих на алкоголізм в значній мірі залежить від своєчасності їх виявлення. Багато авторів вказують на суттєвий недолік в організації боротьби з алкоголізмом - пізнє виявлення та початок лікування хворих. Так, за даними В. К. Янушевського (1959), з 1762 хворих на алкоголізм, які лікувалися в психоневрологічних диспансерах Москви, 90% звернулися вперше після 5-10 і більше років зловживання алкоголем. У цих хворих був алкоголізм II-III стадії, в більшості випадків з вираженими ознаками алкогольної деградації, з порушенням соціальних і сімейних зв'язків.
Слід зазначити, що в останні роки, завдяки створенню в країні самостійної наркологічної служби, помітно покращилися виявлення та облік осіб, що страждають алкоголізмом. Так, за даними А. К. Качаева і В. Р. Уракова (1978), контингент врахованих хворих алкоголізмом по країні зріс у 1977 р. в порівнянні з 1975 р. на 28%. У структурі хворих на алкоголізм, які перебувають на наркологічному обліку, значно збільшилася питома вага осіб із захворюванням на початковій стадії. Разом з тим, як і раніше, як відзначають Е. А. Бабаян, В. В. Стрельчук, І. Н. П'ятницька, Р. М. Ентін, А. К. Качаев, В. Р. Ураков і ін., суттєвим недоліком в організації лікування є пізнє звернення осіб, що страждають алкоголізмом. У переважного числа хворих алкоголізмом, самостійно звернулися за наркологічною допомогою, діагностується алкоголізм II-III стадії. За даними М. Р. Гулямова, серед врахованих хворих на алкоголізм близько 80% становлять хворі з захворюванням II і III стадії. Середня давність захворювання до часу первинного звернення становить близько 3 років.
Значна частина хворих алкоголізмом береться на наркологічний облік і залучається до лікування після вчинення ними антисоціальних вчинків. За даними вибіркового дослідження Ф. А. Тинкован (1980), на лікуванні в ЛТП знаходиться приблизно 50% хворих на хронічний алкоголізм, які жодного разу до цього не проходили лікування в наркологічних установах, що перебувають у віданні міністерств охорони здоров'я. За даними цього ж автора, в медичних витверезниках виявляється до 30% обліковуються хворих на алкоголізм. За результатами нашого дослідження, як ми відзначали вище, серед доставляються в медвитверезники чоловіків більше половини мають ознаки алкоголізму (з них близько 40% - виражені).
Ці дані свідчать про те, що контингент медвитверезника - основне джерело виявлення хворих на алкоголізм. Необхідно встановити більш тісний функціональний зв'язок між цими установами і наркологічними диспансерами. Абсолютно прав Е. А. Бабаян, який стверджує, що медвитверезник повинен стати базою диспансеру, що дає «можливість... більш повно брати на облік відповідний контингент і забезпечувати необхідним лікуванням, у тому числі і підтримуючою терапією». В. П. Бокін (1978) вважає, що медичний персонал медвитверезників повинен не тільки «вытрезвлять», але і проводити протиалкогольну роботу. Всі доставлені в медичний витверезник 2 рази і більше повинні обов'язково пройти медичний огляд у нарколога у витверезнику після їх витвереження або в наркологічному диспансері, куди вони повинні доставлятися прямо з медвитверезників у супроводі співробітників цих установ. Таке «примусове» медичний огляд осіб, доставлених у медвитверезник, на предмет виявлення захворювання на алкоголізм, на думку В. П. Бокина (1978), є у всіх відносинах законним, оскільки огляд буде здійснюватися в умовах медичного закладу, куди вони потрапили без будь-якого примусу з боку суспільства». На практиці лише незначна частина контингенту медичних витверезників (близько 10%) приходить на прийом до нарколога. За нашими даними, більше половини осіб, затриманих протягом року в стані алкогольного сп'яніння і спрямованих органами міліції в наркологічний диспансер для обстеження, на прийом не з'явилися.