У зміщеною трахеї часто виявлялося патологічне зміна, а саме зменшення калібру, викликане торзией і проростанням пухлини у трахею. Зміщення трахеї кпереди з ретротрахеальным простором більш ніж 1,5 см було виявлено у 19% (Erazo і Wahner, 1966).
Не підлягає сумніву необхідність своєчасного правильного розпізнавання ранніх проявів цього захворювання, які дозволяють після відповідних лікувальних заходів забезпечити сприятливий результат.
До оперативного втручання та подальшого гістологічного дослідження, який забезпечує можливість поставити переконливий діагноз і визначити стадію, що передує можливе клінічне висловлювання, досить часто досить достовірно орієнтує не тільки про наявність, але нерідко про тяжкості захворювання.
І. Я. Вирин і Ст. Ст. Родіонов (1964) під керівництвом Н. П. Маслова вивчали матеріали Онкологічного інституту ім. П. А. Герцена (з 1927 по 1961 т.), що відносяться до 698 хворим зі злоякісними пухлинами щитовидної залози. У 479 були метастази в лімфатичних вузлах. Було звернуто особливу увагу на локалізацію цих метастазів. Лікувальні заходи протягом цього великого проміжку часу, природно, були різними, точно так само і результати. Було, однак, звернуто особливу увагу на абластичное виконання операцій, що є істотним чинником, що впливає на результати.
В. І. Іваницька і в. І. Шантырь (1968) повідомили про результати комплексного лікування 264 хворих на рак щитовидної залози. Хворих чоловіків було 67, жінок - 197. Вік - від 13 до 72 років. I стадія була у 7, II - 93, III - у 95, IV-у 67. Тиреоїдектомія була виконана у всіх хворих. Віддалялися збільшені лімфатичні вузли разом з кивального м'яза, внутрішньої яремної веною, клітковиною бічного трикутника шиї. Лікування J131 проводилося в залежності від стадії та рівня його накопичення. Разова доза у I стадії-10-15 мк, в II і III стадії - 30-90 мк, дворазові прийоми з проміжками в 10-12 днів. У IV стадії ця доза підвищувалася до 130-450 мк. 189 хворих зазнали рентгенотерапії сумарною дозою від 4,5 до 8 тисяч радий. Комплексне лікування зазначені лікарі вважали забезпечує більшу ефективність, а саме тиреоїдектомію з видаленням регіонарних лімфатичних вузлів і променеве лікування. Застосування J131 вважали за доцільне після операції, особливо при наявності метастазів.
Н. П. Маслов (1957, 1958) спостерігав з 1927 по 1960 р. 698 хворих, що страждали злоякісними захворюваннями щитовидної залози. Хворі були у віці від 5 до 74 років. Чоловіків було 238, жінок 460. В I стадії було 3, в II-136, в III - 481, в IV - 78 хворих. Метастази в регіонарних лімфатичних вузлах були у 469 хворих, у внутрішні органи - у 67, кістки - у 54. Н. П. Маслов на підставі своїх спостережень прийшов до висновку про необхідність радикального оперативного втручання, якими він вважає не тільки тотальну, але і субтотальну тиреоїдектомію.
З 1965 р. Н. П. Маслов став застосовувати у хворих на рак щитовидної залози J131 в післяопераційному періоді після тотальної тиреоїдектомії. Спостерігався 41 хворий. З них 28 живі, причому 15 хворих три роки, а 9 хворих - 5 років.
Заслуговують особливої уваги літературні дані про частоту раку щитовидної залози у різні вікові періоди, а також у чоловіків і жінок.
За даними Pemberton (1939) (з клініки Мауо), хворих віком від 31 до 70 років було 86,6%. У віці від 71 до 80 років було 7,4%- Решта були у віці від 21 до 30 років і одному хворому було 10 років.
Л. Ф. Вінник та Н. А. Сидоров (1965) спостерігали 53 хворих у віці від 13 до 69 років, серед яких було всього 5 чоловіків і 48 жінок. У 23 хворих пухлина була розпізнана лише на операційному столі або при гістологічному дослідженні.
За даними А. В. Гнатышака (1962), 56 хворих з 82 (68,3%) були у віці від 41 до 70 років, у віці від 71 до 80 років було 6 (7,3%), від 31 до 40 років-10 (12,22%), від 21 до 30 років було 5 (6,1%) і один десятирічний. Вікові дані в загальному збігаються з зазначеними Pemberton.
