При визначенні вмісту гонадотропінів не виявлено суттєвих відмінностей між I і II групами. У хворих обох груп виявлено три типи секреції: підвищена, знижена і нормальна. Як зниження рівня ФСГ, так і його підвищення відзначалося з однаковою частотою в основній та контрольній групах - у кожної третьої хворої. Рівень ЛГ був підвищений у кожних другий з 3 хворих. Свідченням більш вираженого підвищення рівня ЛГ є також збільшення індексу ЛГ/ФСГ (в середньому 2,07±0,24 в I групі і 1,6+0,27 під II). Ці дані дають підставу припустити, що одним з патогенетичних механізмів, що визначають особливості перебігу клімактеричного синдрому у хворих з ДКМК, а саме відсутність «припливів», є зміна співвідношення ЛГ/ФСГ у плазмі крові в бік підвищення рівня ЛГ на відміну від більш вираженого підвищення рівня ФСГ у хворих з типовою формою клімактеричного синдрому в постменопаузі.
Вміст пролактину в крові також був підвищеним, зниженим або нормальним; істотних відмінностей в I і II групах не виявлено. При визначенні змісту яєчникових стероїдів виявлені естрогенну недостатність функції жовтого тіла, порушення циклічної секреції естрадіолу. Відмінностей у змісті тестостерону і кортизолу в I і III групах не виявлено, як і в екскреції 17-КС з сечею у I і II групах.
Таким чином, при аналізі результатів клінічного та гормонального дослідження виявлено, що у хворих, що страждали в дітородному віці ДМК, в клімактеричному періоді частіше виникають і більш інтенсивні обмінно-ендокринні, вегетативно-судинні та емоційні порушення. У цього контингенту хворих значно частіше виявлялися міома матки, гіперпластичні процеси ендометрія.
Інтерес представляють дані про підвищеної секреції пролактину у більшості хворих I групи. Ці дані важливі у зв'язку з тим, що зміна рівня пролактину може свідчити про нейротрансмиттерных порушення в гіпоталамо-мезэнцефальных структурах мозку. Відсутність достовірних відмінностей між I і II групами хворих за рівнем гормонів у плазмі крові свідчить про те, що особливості перебігу клімактеричного періоду, мабуть, не обумовлюються тільки гормональними змінами. Останнє стало підставою для поглибленого клініко-неврологічного обстеження хворих, оскільки частота та вираженість неврологічних симптомів у хворих з ДКМК дозволяють припустити, що порушення нервових механізмів є чинником, що обумовлює особливості патологічного перебігу клімактеричного періоду.
При клініко-неврологічному обстеженні микроорганная неврологічна симптоматика була виявлена у 47,2 % хворих I групи і лише у 18 % хворих II групи. Однак ці симптоми носили резидуальний характер, так як органічний процес у центральній нервовій системі був виключений.
У 41,7 % хворих I групи був виявлений ряд ознак [Вейн А. М. та ін., 19811, які свідчили про зброю, що була раніше гіпоталамічному синдромі. В період обстеження гіпоталамічні порушення мали резидуальний характер. Подібні зміни у II групі були виявлені лише у поодиноких жінок.
Функціональний стан мозку визначається взаємодією неспецифічних десинхронизирующих (активуючих) і синхронізуючих (дезактивуючих) систем. Зіставлення результатів обстеження хворих I, II і III (контрольної) груп показало, що в стані спокою достовірних відмінностей у хворих всіх груп не виявлено. При деяких функціональних навантаженнях відзначалося зниження діяльності активуючих механізмів у хворих I групи в порівнянні з такими у II групі.
При дослідженні ВНС у хворих I і II груп виявлені виражені порушення діяльності цієї системи, клінічно проявлялися у вигляді вегетативно-судинних кризів, але не «припливів», а нападів мігрені, непритомних станів. При динамічному дослідженні ВНС виявлена вегетативна дистонія за змішаним типом. Однак дослідження внутрішньосистемних взаємовідносин свідчило про вегетативної дистонії з переважанням тонусу симпатичної нервової системи у хворих I групи, що клінічно підтверджувалося більшою частотою артеріальної гіпертензії в цій групі. Вегетативна реактивність у хворих I групи свідчила про підвищення активності симпатико-адреналової системи. Вегетативне забезпечення діяльності було недостатнім. Все це вказувало на розлади адаптивних функцій у хворих, у яких в дітородному віці спостерігалися ДМК.
