Практичний інтерес представляють повідомлення Ст. А. Таболіна з співавт. (1968) про те, що допологова специфічна профілактика рахіту, з одного боку, сприяє передчасного закриття великого тім'ячка у новонароджених, а з іншого - створює благо-прийняті умови для виникнення гіпервітамінозу Д при післяпологовий специфічну профілактику рахіту. На підставі своїх спостережень автори встановили також зворотну закономірність. Так, у дітей з малими розмірами великого тім'ячка або тенденцією до його передчасного закриття (при застосуванні препарату) є підвищена схильність до захворювання гіпервітамінозом Д. На підвищену чутливість до токсичних властивостей вітаміну Д великий вплив
надають стресові ситуації. Р. Сельє (1961) експериментально довів, що стрес (викликаний охолодженням, перегріванням, травмою, голодом) значно посилював прояви інтоксикації вітаміном Д. Ці дані узгоджуються з твердженнями Ст. А. Таболіна з співавт. (1974), що у дітей з наслідками внутрішньочерепної родової травми більш висока чутливість до вітаміну Д і явища інтоксикації у них можуть розвинутися після прийому порівняно невеликих доз препарату.
Н. М. Бляхер (1970) вважає, що одна з причин гіпервітамінозу Д у дітей - надмірно висока концентрація вітаміну Д, який випускає промисловість. До того ж до фабричній упаковці часто додаються піпетки, що не відповідають ГОСТу. Тому виходять занадто великі краплі, що містять до 10 000 МО препарату в 1 краплі спиртового розчину.
Встановлено, що чутливість до вітаміну Д впливають вік, вагу дитини, функціональний стан шлунково-кишкового тракту, доза, тривалість застосування, склад їжі і вміст в ньому білка, вітамінів А, групи В, С (Лебедєв, 1972; Петряєва, 1974).
Дефіцит білка у харчуванні веде до порушення відкладення фосфорно-кальцієвого комплексу в кісткової тканини, накопичення кальцію у внутрішніх органах і фосфату в м'язах. В цих умовах звичайні лікувальні дози вітаміну Д не мають терапевтичного ефекту, а надлишкові можуть викликати інтоксикацію.
Гіповітаміноз А, В, С також зменшують терапевтичну ефективність вітаміну Д, підвищуючи чутливість організму до токсичних властивостей цього препарату. Навпаки, призначення зазначених препаратів знижує токсичні властивості вітаміну Д і підсилює його протирахітичний ефект (Гарсеванишвили, Карцивадзе, 1970; Струков та ін, 1973; Петряєва, 1974).
Більшість досліджень і повідомлень про гіпервітамінозі Д побудовано в основному на нечисленних спостереженнях. Так, на всесоюзній конференції «Побічні прояви лікарської терапії», що відбулася в Москві (1970), по гипервитаминозу Д було представлено всього 8 доповідей. Причому повідомлення охоплювали спостереження лише за 11-39 хворими. Тому вважаємо за необхідне привести наші дані на матеріалі в. І. Струкова.
З 1965 р. в стаціонарах першої міської дитячої лікарні р. Петропавловська та першої дитячої клінічної лікарні р. Алма-Ати (гол. лікар - канд. мед. наук Р. В. Козирєва) ми вивчили основні етіологічні причини Д-гипервитаминозных станів у 107 дітей у віці від одного до 19 місяців. Ретельний аналіз анамнестичних даних (включаючи питання антенатальної та післянатальної специфічної та неспецифічної профілактики рахіту), а так;е характеру вигодовування показали, що індивідуальна чутливість дітей до токсичних проявів вітаміну Д коливалася в широких межах. Часом було важко встановити дози, що викликають прояв інтоксикації, так як перші ознаки передозування препарату неправильно трактували не тільки батьками, але часто і медичними працівниками. У дітей спостерігалися клініка гіпервітамінозу Д була обумовлена прийомом вітаміну в дозах від 400 000 до 21 000 000 ME. При цьому у 20 хворих Д-вітамінна інтоксикація розвинулася від доз, рівних 400 000 - 2 000 000, у 35 - від 2 000 000 до 4 000 000, у 34 - від 4 000 000 до 8 000 000 і у 18 - від 8 000 000 до 21000 000 ME.
